Ubuntu Manpage: mount - змонтувати файлову систему

Provided by: util-linux-locales_2.39.3-9ubuntu6.1_all

НАЗВА

       mount - змонтувати файлову систему

КОРОТКИЙ ОПИС

       mount [-h|-V]

       mount [-l] [-t тип_файлової_системи]

       mount -a [-fFnrsvw] [-t тип-файлової-системи] [-O список_параметрів]

       mount [-fnrsvw] [-o параметри] пристрій|точка_монтування

       mount [-fnrsvw] [-t тип-файлової-системи] [-o параметри] пристрій точка-монтування

       mount --bind|--rbind|--move старий_каталог новий_каталог

       mount --make-[shared|slave|private|unbindable|rshared|rslave|rprivate|runbindable]
       mountpoint

ОПИС

Всі файли, доступні в системі Unix, зібрані в одне велике дерево, ієрархію файлів, з
коренем в /. Ці файли можуть розташовуватися на різних пристроях. Команда mount служить
для приєднання файлової системи, знайденої на деяких пристроях, у велике дерево файлів. І
навпаки, команда umount(8) знову їх від’єднує. Файлова система використовується, щоб
контролювати, як дані зберігаються на пристрої або наданому у віртуальний спосіб через
мережу або інші служби.

Стандартна форма команди mount є:

mount -t тип пристрій каталог

Наказує ядру приєднати файлову систему, знайдену на пристрій (що має тип тип>) в каталозі
_каталог>. Параметр -t _тип є необов’язковим. Команда mount переважно сама може визначити
файлову систему. Дозволи root типово необхідні, щоб змонтувати файлову систему. Див.
розділ "Монтування для несуперкористувача" нижче щодо подальшої інформації. Попередній
вміст (якщо він був) а також власник та режим доступу каталог стають невидимі, і поки
система примонтована, шлях каталог вказує на кореневу файлову систему на _пристрій>.

Якщо надано лише каталог або пристрій, наприклад:

mount /каталог

тоді mount шукає точку монтування (а якщо її не знайдено, то пристрій) у файлі /etc/fstab.
Можна використовувати параметри --target або --source, щоб уникнути неоднозначної
інтерпретації цього аргументу. Наприклад:

mount --target /точка-монтування

Одну й ту ж файлову систему можна змонтувати кілька разів, а в деяких випадках (наприклад,
мережеві файлові системи) одну й ту ж файлову систему можна кілька разів змонтувати до
однієї точки монтування. Команда mount не реалізує жодної політики для керування цією
поведінкою. Уся поведінка керується ядром і зазвичай залежить від драйвера файлової
системи. Винятком є --all: у цьому випадку вже змонтовані файлові системи нехтуються
(докладніше див. --all нижче).

Отримання списку змонтованого
Списковий режим підтримується лише для сумісності з попередніми версіями.

Для докладнішого та налаштовуваного виведення, особливо у власних скриптах, використовуйте
findmnt(8). Зверніть увагу, що символи керування в назві точки монтування замінюються на
«?».

Така команда виведе перелік усіх змонтованих файлових систем (типу _тип>):

mount [-l] [-t тип]

Параметр -l додає до цього списку мітки. Див. нижче.

Вказує пристрій і файлову систему
Більшість пристроїв позначаються назвою файлу (блокового спеціального пристрою), як і
/dev/sda1, але можливе й інше. Наприклад, у випадку монтування NFS, пристрій може мати
вигляд knuth.cwi.nl:/dir.

Назви пристроїв розділів диска нестабільні; зміна конфігурації обладнання, а також
додавання чи видалення пристрою може призвести до зміни назв. Тому дуже бажано
використовувати ідентифікатори файлових систем або розділів, такі як UUID або LABEL.
Наразі підтримуються такі ідентифікатори (теги):

LABEL=мітка
Ідентифікатор файлової системи, зрозумілий людині. Див. також -L.

UUID=uuid
Універсальний унікальний ідентифікатор файлової системи. UUID зазвичай записують як
серію шістнадцяткових цифр, розділених дефісами. Див. також -U.

Зверніть увагу, що mount використовує UUID як рядки. UUID з командного рядка або з
fstab(5) не перетворюються у внутрішнє двійкове подання. В рядковому поданні UUID слід
використовувати символи нижнього регістру.

PARTLABEL=мітка
Зручний для читання ідентифікатор розділу. Цей ідентифікатор є незалежним від файлової
системи і його не змінюють дії mkfs і mkswap. Його підтримку передбачено, наприклад,
для GUID Partition Tables (GPT).

PARTUUID=uuid
Універсальний унікальний ідентифікатор розділу. Цей ідентифікатор є незалежним від
файлової системи і його не змінюють дії mkfs і mkswap. Його підтримку передбачено,
наприклад, для GUID Partition Tables (GPT).

ID=ідентифікатор
Ідентифікатор апаратного блоку, згенерований udevd. Цей ідентифікатор зазвичай
базується на WWN (унікальний ідентифікатор сховища) і призначає його виробник
обладнання. Додаткову інформацію див. у ls /dev/disk/by-id, цей каталог і запуск udevd
необхідні. Цей ідентифікатор не рекомендується для загального використання, оскільки
не є строго визначеним і залежить від udev, правил udev та обладнання.

Команда lsblk --fs надає огляд файлових систем, міток та UUID на доступних блокових
пристроях. Команда blkid -p <пристрій> надає детальну інформацію про файлову систему на
вказаному пристрої.

Пам’ятайте, що унікальні UUID та міток не гарантована, особливо якщо ви переміщуєте,
надаєте спільний доступ або копіюєте пристрій. Щоб переконатися, що UUID у вашій системі
дійсно унікальні, скористайтесь lsblk -o +UUID,PARTUUID.

Рекомендований підхід - вжити теги (наприклад UUID=uuid), а не символічні посилання udev
/dev/disk/by-{label,uuid,id,partuuid,partlabel} у файлі /etc/fstab. Теги легше читати, є
стійкими та переносними. Команда mount(8) внутрішньо використовує символічні посилання
udev, тож використання символічних посилань в /etc/fstab не має переваг над тегами.
Детальніше можна почитати в libblkid(3).

Файлова система proc не асоційована зі спецпристроєм, і коли її монтуємо, можна вжити
довільне ключове слово - наприклад, proc - замість специфікації пристрою. (Звичайний вибір
none є менш вдалим: повідомлення помилки «жодного ще не змонтовано» від mount може
спантеличувати).

Файл /etc/fstab, /etc/mtab та /proc/mounts
Файл /etc/fstab (див. fstab(5)), може містити рядки, що описують, які пристрої переважно
тут монтуються, за допомогою яких параметрів. Типове розташування файлу fstab(5) можна
змінити параметром командного рядка --fstab path (див. нижче про подробиці).

Команда

mount -a [-t тип] [-O список параметрів]

(зазвичай, задають у скрипті завантаження) спричиняє монтування усіх згаданих файлових
систем в fstab (належного типу і/або таких, що мають або не мають належні параметри) так,
як вказано, окрім тих, у рядку яких міститься ключове слово noauto. Додавання параметра -F
призведе до розгалуження mount для паралельного монтування файлових систем.

Коли файлову систему для монтування згадують в fstab або mtab, в командному рядку
достатньо вказати лише пристрій або лише точку монтування.

Програми mount і umount(8) традиційно підтримували список поточних змонтованих файлових
систем у файлі /etc/mtab. Підтримку звичайного класичного /etc/mtab типово повністю
вимкнено під час компіляції, тому що в поточних системах Linux краще зробити /etc/mtab
символьним посиланням на /proc/mounts. Звичайний файл mtab, який зберігається в просторі
користувача, не може надійно працювати з просторами назв, контейнерами та іншими
розширеними функціями Linux. Якщо ввімкнено звичайну підтримку mtab, то можна
використовувати як файл, так і символьне посилання.

Якщо аргументів mount не надати, то друкується список змонтованих файлових систем.

Якщо ви хочете змінити параметри монтування з /etc/fstab, потрібно використати параметр
-o:

mount пристрій|каталог -o параметри

а потім параметри монтування з командного рядка буде додано до списку параметрів із
/etc/fstab. Цю типову поведінку можна змінити за допомогою параметра командного рядка
--options-mode. Звичайна поведінка полягає в тому, що останній варіант перемагає, якщо є
суперечливі.

Програма mount не читає файла /etc/fstab, якщо вказано разом пристрій (або LABEL, UUID,
ID, PARTUUID або PARTLABEL) і каталог. Наприклад, щоб встановити пристрій foo на /каталог:

mount /dev/foo /каталог

За допомогою параметра командного рядка --options-source-force цю типову поведінку можна
змінити, щоб завжди читати конфігурацію з fstab. Для користувачів, які не мають права
root, mount завжди читає конфігурацію fstab.

Монтування без прав суперкористувача
Зазвичай тільки суперкористувач може монтувати файлові системи. Однак, коли fstab містить
у рядку параметр user, будь-хто може змонтувати відповідну файлову систему.

Тому, якщо задано рядок

/dev/cdrom /cd iso9660 ro,user,noauto,unhide

будь-який користувач зможе монтувати знайдені на вставленому компакт-диску файлові системи
iso9660 за допомогою такої команди:

mount /cd

Зауважте, що mount дуже суворо ставиться до користувачів, які не мають права root, і всі
шляхи, зазначені в командному рядку, перевіряються перед аналізом fstab або виконанням
допоміжної програми. Дуже бажано використовувати для визначення файлової системи дійсну
точку монтування, інакше mount може вийти з ладу. Наприклад, поганою ідеєю є
використовувати джерело NFS або CIFS у командному рядку.

Починаючи від util-linux 2.35, mount не закривається, якщо дозволи користувача є
недостатніми відповідно до правил внутрішніх правил безпеки libmount. Натомість скидаються
дозволи suid і продовжується робота як звичайного користувача без права root. Ця поведінка
підтримує використання, коли права root не потрібні (наприклад, об’єднання файлових
систем, просторів назв користувача тощо).

Докладніше див. у fstab(5). Тільки користувач, який змонтував файлову систему, може знову
її демонтувати. Щоб це міг зробити будь-який користувач, замість user у рядку fstab
скористайтесь users. Параметр owner подібний до варіанту user, з тим обмеженням, що
користувач має бути власником спеціального файлу. Це може бути корисно, наприклад, для
_/dev/fd>, якщо скрипт входу робить користувача консолі власником цього пристрою. Варіант
group подібний, з обмеженням: користувач має бути членом групи спеціального файлу.

The user mount option is accepted if no username is specified. If used in the format
user=someone, the option is silently ignored and visible only for external mount helpers
(/sbin/mount.<type>) for compatibility with some network filesystems.

Дія з монтування з прив’язуванням
Перемонтування частини файлової ієрархії у якесь інше місце. Виклик:

mount --bind старий-каталог новий-каталог

або за допомогою цього запису fstab:

/старий-каталог /новий-каталог none bind

Після цього виклику ті самі дані будуть доступними у двох місцях.

Варто зауважити, що «bind» не створює жодних другорядних або спеціальних вузлів у VFS
ядра. «bind» є просто ще однією дією для приєднання файлових систем. Не зберігається
жодної інформації про те, що саме "bind" приєднав файлову систему. olddir та newdir є
незалежними та olddir можна демонтувати.

Можна також перемонтувати окремий файл (до окремого файла). Також можна використати
монтування прив’язки, щоб створити точку монтування зі звичайного каталогу, наприклад:

mount --bind foo foo

Виклик монтування з прив’язкою долучає до ієрархії файлової системи лише (частину) окремої
файлової системи, а не можливі підлеглі її монтування. Усю ієрархію, разом із підлеглими
монтуваннями, може бути долучено на другому кроці за допомогою такої команди:

mount --rbind старий-каталог новий-каталог

Зауважте, що параметри монтування файлової системи, супровід яких здійснює ядро системи,
лишаться тими самими, що і у початкової точки монтування. Параметри монтування простору
користувача (наприклад _netdev) не буде скопійовано mount - їх слід явним чином вказати у
параметрах рядка команди mount.

Починаючи з версії util-linux 2.27, mount надає змогу змінювати параметри монтування
передаванням відповідних параметрів разом із --bind. Приклад:

mount -o bind,ro foo foo

Ця функція не підтримується ядром Linux; її виконано у просторі користувача за допомогою
додаткових системних викликів mount(2). Це рішення не є атомарним.

Альтернативним (класичним) способом створення призначеного лише для читання монтування з
прив’язкою є використання дії з перемонтування. Приклад:

mount --bind старий-каталог новий-каталог

mount -o remount,bind,ro старий-каталог новий-каталог

Зауважте, що придатна лише для читання прив’язка створить придатну лише до читання точку
монтування (запис VFS), але суперблок початкової файлової системи залишиться придатним до
запису, що означає, що старий_каталог буде придатним до запису, але новий_каталог буде
придатним лише до читання.

It’s also possible to change nosuid, nodev, noexec, noatime, nodiratime, relatime and
nosymfollow VFS entry flags via a "remount,bind" operation. The other flags (for example
filesystem-specific flags) are silently ignored. The classic mount(2) system call does not
allow to change mount options recursively (for example with -o rbind,ro). The recursive
semantic is possible with a new mount_setattr(2) kernel system call and it’s supported
since libmount from util-linux v2.39 by a new experimental "recursive" option argument
(e.g. -o rbind,ro=recursive). For more details see the FILESYSTEM-INDEPENDENT MOUNT
OPTIONS section.

Починаючи з util-linux 2.31, mount ігнорує прапорець bind з /etc/fstab при виконанні дії
remount (якщо у рядку команди вказано -o remount). Це необхідно для повного контролю над
параметрами монтування при перемонтуванні за допомогою командного рядка. У попередніх
версіях завжди застосовувався прапорець прив’язування, і не можна було перевизначити
параметри монтування без взаємодії із семантикою прив’язування. Ця поведінка mount не
впливає на випадки, коли «remount,bind» вказано у файлі /etc/fstab.

Дія з пересування
Пересунути змонтовану ієрархію до іншого місця (атомарно). Виклик:

mount --move старий_каталог новий_каталог

Результатом буде те, що дані, які раніше можна було прочитати зі старого_каталогу>, будуть
доступними з _нового_каталогу>. Фізичне розташування файлів змінено не буде. Зауважте, що
_старий_каталог має бути точкою монтування.

Зауважте також, що пересування змонтованого каталогу, що перебуває у змонтованому каталозі
спільного користування, є некоректним - підтримки такої дії не передбачено. Скористайтеся
командою findmnt -o TARGET,PROPAGATION, щоб переглянути поточні прапорці поширення.

Дії зі спільним піддеревом
Починаючи з Linux 2.6.15, можна позначити монтування та його підлеглі монтування як
спільні, приватні, підлеглі або не призначені для прив’язування. Для спільного монтування
передбачено можливість створення дзеркал монтування так, щоб монтування і демонтування у
будь-якому з дзеркал поширювалися на інші дзеркала. Підлегле монтування отримує поширення
від основного, але не навпаки. Приватне монтування не має можливостей поширення. Не
призначене для прив’язування монтування є приватним монтуванням, яке не можна клонувати за
допомогою дії з прив’язування. Докладну семантику документовано у файлі
Documentation/filesystems/sharedsubtree.txt початкових кодів ядра; див. також
mount_namespaces(7).

Підтримувані дії:

mount --make-shared точка_монтування
mount --make-slave точка_монтування
mount --make-private точка_монтування
mount --make-unbindable точка_монтування

Наведені нижче команди надають змогу рекурсивно змінювати тип усіх монтування у вказаній
точці монтування.

mount --make-rshared точка_монтування
mount --make-rslave точка_монтування
mount --make-rprivate точка_монтування
mount --make-runbindable точка_монтування

mount не читає fstab(5), якщо надіслано запит на дію --make-*. Усі необхідні дані має бути
вказано у рядку команди.

Зауважте, що ядро Linux не дозволяє зміни декількох прапорців поширення одним системним
викликом mount(2), і прапорці не можна змішувати із іншими параметрами і діями з
монтування.

Починаючи з util-linux 2.23, командою mount можна скористатися для внесення додаткових
змін із поширенням (топологією) шляхом одного виклику mount(8), а також виконання цієї дії
разом із іншими діями з монтування. Прапорці поширення застосовуються додатковими
викликами mount(2), якщо попередні дії з монтування були успішними. Зауважте, що таке
користування програмою не є атомарним. Вказувати прапорці поширення можна у fstab(5) як
параметри монтування (private, slave, shared, unbindable, rprivate, rslave, rshared,
runbindable).

Приклад:

mount --make-private --make-unbindable /dev/sda1 /foo

те саме, що і

mount /dev/sda1 /foo
mount --make-private /foo
mount --make-unbindable /foo

ПАРАМЕТРИ КОМАНДНОГО РЯДКА

Повний набір параметрів монтування, які використовуються викликом mount, визначається
спочатку видобуванням параметрів монтування для файлової системи з таблиці fstab, потім
застосуванням будь-яких параметрів, які вказано аргументом -o, і нарешті, застосуванням
параметра -r або -w, якщо такий вказано.

Команда mount не передає усі параметри рядка команди допоміжним засобам монтування
/sbin/mount.суфікс. Інтерфейс між mount і допоміжними засобами монтування описано нижче у
розділі ЗОВНІШНІ ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ.

Доступні параметри рядка команди mount є такими:

-a, --all
Змонтувати усі файлові системи (вказаних типів), які згадано у fstab (окрім тих, у
рядках яких міститься ключове слово noauto). Файлові системи буде змонтовано за
порядком, у якому їх вказано у fstab. Команда mount порівняє джерело і призначення
файлової системи (а також корінь файлової системи для монтувань із прив’язкою або
btrfs) для виявлення вже змонтованих файлових систем. Під час виконання mount --all
буде кешовано таблицю ядра із вже змонтованими файловими системами. Це означає, що
буде змонтовано усі дубльовані у fstab записи.

Виконання належних функціональних можливостей залежить від /proc (для виявлення вже
змонтованих файлових систем) та від /sys (для обробки міток файлової системи, зокрема
UUID= або LABEL=) Наполегливо рекомендуємо змонтувати файлові системи /proc і /sys
перед виконанням B або вказувати /proc і /sys на початку fstab.

Параметр --all можна вживати для дії перемонтування також. В цьому випадку всі фільтри
(-t та -O) застосовуються до таблиці вже змонтованих систем.

З версії 2.35 можна використовувати параметр командного рядка -o, щоб змінити параметр
з fstab (див. також --options-mode).

Зауважте, що не варто використовувати mount -a для перевірки fstab. Рекомендованим
рішенням є findmnt --verify.

-B, --bind
Remount a subtree somewhere else (so that its contents are available in both places).
See above, under Bind mount operation.

-c, --no-canonicalize
Не перетворювати шляхи до канонічної форми. Команда mount типово перетворює всі шляхи
до канонічної форми (з командного рядка або fstab). Цей параметр можна вжити разом з
прапорцем -f, для вже канонізованих абсолютних шляхів. Цей параметр призначається для
помічників монтування, які викликають mount -i. Настійливо рекомендується не вживати
цей параметр командного рядка для нормальних дій монтування.

Зауважте, що mount не передає цей параметр допоміжним засобам /sbin/mount.тип.

-F, --fork
(Використовують у поєднанні з -a.) Відгалужувати новий екземпляр mount для кожного
пристрою. Таким чином, монтування на різних пристроях або різних серверах NFS
виконуватимуться паралельно. Це пришвидшує обробку. Крім того, відлік часу очікування
на дані NFS виконуватиметься паралельно. Недолік полягає у тому, що порядок дій з
монтування буде невизначеним. Отже, ви не зможете користуватися цим параметром, якщо
хочете змонтувати одразу /usr і /usr/spool.

-f, --fake
Causes everything to be done except for the mount-related system calls. The --fake
option was originally designed to write an entry to /etc/mtab without actually
mounting.

The /etc/mtab is no longer maintained in userspace, and starting from version 2.39,
the mount operation can be a complex chain of operations with dependencies between the
syscalls. The --fake option forces libmount to skip all mount source preparation,
mount option analysis, and the actual mounting process.

The difference between fake and non-fake execution is huge. This is the reason why the
--fake option has minimal significance for the current mount(8) implementation and it
is maintained mostly for backward compatibility.

-i, --internal-only
Не викликати допоміжний засіб /sbin/mount.файлова_система, навіть якщо він існує.

-L, --label мітка
Змонтувати розділ, який має вказану мітку.

-l, --show-labels
Додати мітки у виведені під час монтування дані. Щоб це спрацювало, у mount мають бути
права доступу на читання дискового пристрою (наприклад права доступу користувача
root). Таку мітку можна встановити для ext2, ext3 або ext4 за допомогою допоміжної
програми e2label(8), для XFS за допомогою xfs_admin(8), а для reiserfs за допомогою
reiserfstune(8).

-M, --move
Пересунути піддерево в інше місце. Див. вище, підрозділ Дія з пересування.

-m, --mkdir[=режим]
Дозволити створювати каталог призначення (точку монтування), якщо він ще не існує.
Альтернатива для «-o X-mount.mkdir[=режим]», типовий режим - 0755. Щодо подробиць див.
X-mount.mkdir нижче.

-n, --no-mtab
Монтувати без запису в /etc/mtab. Це потрібно, наприклад, коли /etc є на файловій
системі лише для читання.

-N, --namespace простір_назв
Виконати дію монтування у просторі назв монтування, вказаному ns. ns є або PID
процесу, що працює в тому просторі назв або спеціальний файл, що представляє той
простір.

mount перемикає до простору назв монтування, коли читає /etc/fstab, записує /etc/mtab:
(або записує до /run/mount) і викликає mount(2), інакше воно працює в початковому
просторі назв монтування. Це означає, що простір назв призначення не мусить містити
будь-яких бібліотек або інших вимог, потрібних для виконання виклику mount(2).

Щоб дізнатися більше, див. mount_namespaces(7).

-O, --test-opts параметри
Обмежити набір файлових систем, для яких застосовуємо параметр -a. У цьому відношення
це як параметр -t, окрім того, що -O є марним без -a. Наприклад, команда

mount -a -O no_netdev

монтує всі файлові системи, крім тих, що мають параметр netdev, вказаний у полі
параметрів у файлі /etc/fstab.

Відрізняється від -t в тому, що кожний параметр має збігатися точно; переднє no на
початку одного параметра не заперечує решту.

Параметри -t та -O мають кумулятивний ефект; тобто команда

mount -a -t ext2 -O _netdev

монтує всі файлові системи ext2 з параметром _netdev, а не всі файлові системи, що є
або ext2 або мають вказаний параметр _netdev.

-o, --options параметри
Використати вказані параметри монтування. Аргумент параметри є список відокремлених
комами параметрів. Приклад:

mount LABEL=mydisk -o noatime,nodev,nosuid

Note that the order of the options matters, as the last option wins if there are
conflicting ones. The options from the command line also overwrite options from fstab
by default.

Щоб дізнатися більше, див. розділи НЕЗАЛЕЖНІ ВІД ФАЙЛОВОЇ СИСТЕМИ ПАРАМЕТРИ МОНТУВАННЯ
та СПЕЦИФІЧНІ ДЛЯ ФАЙЛОВИХ СИСТЕМ ПАРАМЕТРИ МОНТУВАННЯ.

--onlyonce
Forces mount command to check if the filesystem is already mounted. This behavior is
the default for --all; otherwise, it depends on the kernel filesystem driver. Some
filesystems may be mounted more than once on the same mount point (e.g. tmpfs).

--options-mode _режим>
Керує тим, як поєднуються параметри з fstab/mtab з параметрами з рядка команди.
Значенням режим може бути ignore (ігнорувати), append (дописати після), prepend
(дописати перед) або replace (замінити). Наприклад, append означає, що параметри з
fstab буде дописано до параметрів з рядка команди. Типовим значенням є prepend - воно
означає, що параметри командного рядка буде застосовано після параметрів fstab.
Зауважте, що останній вказаний параметр має пріоритет у випадках конфліктів.

--options-source _джерело>
Джерело типових параметрів. Аргументом джерело є список відокремлених комами значень
fstab, mtab і disable. Значення disable вимикає fstab і mtab і вмикає
--options-source-force. Типовим є значення fstab,mtab.

--options-source-force
Використовувати параметри з fstab/mtab, навіть якщо не задано ні _пристрій>, ні
_каталог>.

-R, --rbind
Повторно змонтувати піддерево і усі можливі підмонтування кудись в інше місце (щоб
його дані були доступними в обох місцях). Див. вище, підрозділ Монтування з
пов’язуванням.

-r, --read-only
Монтувати файлову систему у режимі тільки читання. Те саме, що і -o ro.

Зауважте, що, залежно від типу файлової системи, стану і поведінки ядра, система може
продовжити запис на пристрій. Наприклад, ext3 і ext4 відтворять журнал, якщо якусь дію
з файлової системи не завершено. Щоб запобігти цьому типу доступу до запису, ви можете
змонтувати файлову систему ext3 або ext4 з використанням параметрів монтування
ro,noload або встановити для блокового пристрою режим лише запису, див. команду
blockdev(8).

-s
Не зважати на некоректні параметри монтування, замість аварійного завершення роботи. У
результаті параметри монтування, підтримку яких не передбачено у типі файлової
системи, буде проігноровано. Підтримку цього параметра передбачено не для усіх
файлових систем. У поточній версії підтримку передбачено лише для допоміжного засобу
монтування mount.nfs.

--source пристрій
Якщо задано лише один аргумент команди mount, аргумент може бути оброблено як ціль
(точку монтування) або джерело (пристрій). За допомогою цього параметра можна явним
чином, що аргумент є джерелом монтування.

--target каталог
Якщо задано лише один аргумент команди mount, аргумент може бути оброблено як ціль
(точку монтування) або джерело (пристрій). За допомогою цього параметра можна явним
чином, що аргумент є ціллю монтування.

--target-prefix каталог
Дописати вказаний каталог перед усіма цілями монтування. Цим параметром можна
скористатися для відповідності fstab, але дії з монтування буде виконано в іншому
місці. Приклад:

mount --all --target-prefix /chroot -o X-mount.mkdir

монтує усе з загальносистемного fstab до /chroot, буде створено усі пропущені точки
монтування (через X-mount.mkdir). Див. також --fstab для використання альтернативного
fstab.

-T, --fstab шлях
Вказує альтернативний файл fstab. Якщо шлях є каталогом, файли у каталозі буде
упорядковано strverscmp(3); файли, назви яких починаються з «.» або не мають суфікса
.fstab, буде проігноровано. Параметр можна вказати декілька разів. Цей параметр,
здебільшого, було створено для скриптів initramfs або chroot, де вказано додаткові
налаштування поза стандартними налаштуваннями системи.

Зауважте, що mount(8) не передає параметр --fstab допоміжним засобам /sbin/mount.тип,
що означає, що альтернативні файли fstab будуть невидимими для допоміжних засобів. Це
не проблема для звичайних монтувань, але користувацькі (не від імені root) монтування
завжди потребують fstab для перевірки прав доступу користувача.

-t, --types _тип_файлової_системи>
Аргумент після -t буде використано для того, щоб вказати тип файлової системи. Перелік
підтримуваних у поточній версії файлових систем залежить від запущеного ядра. Див.
/proc/filesystems та /lib/modules/$(uname -r)/kernel/fs, які надають повний список
файлових систем. Найпоширенішими є ext2, ext3, ext4, xfs, btrfs, vfat, sysfs, proc,
nfs та cifs.

У програмах mount і umount передбачено підтримку підтипів файлових систем. Підтип
визначається суфіксом 'subtype'. Наприклад, 'fuse.sshfs'. Рекомендується
використовувати підтипи, ніж додавати префікс до джерела монтування (наприклад,
'sshfs#example.com' є застарілим).

Якщо параметр -t не задано або якщо вказано тип auto, mount спробує вгадати бажаний
тип. Для визначення типу файлової системи mount використовує бібліотеку libblkid(3);
якщо бібліотеці не вдасться знайти щось знайоме, mount спробує прочитати файл
/etc/filesystems або, якщо файла не існує, /proc/filesystems. Буде виконано спробу
скористатися усіма типами файлових системи зі списку, окрім тих, які позначено міткою
«nodev» (наприклад, devpts, proc і nfs). Якщо /etc/filesystems завершується рядком із
одинарним , після цього mount прочитає /proc/filesystems. Під час виконання спроб усі
типи файлових систем буде змонтовано з параметром монтування *silent.

Тип auto може бути корисним для змонтованих користувачем дискет. Створення файла
/etc/filesystems може бути корисним для зміни порядку зондування (наприклад, щоб
спробу скористатися vfat було виконано перед спробою скористатися msdos або ext3 мала
вищий пріоритет, ніж ext2), або якщо ви користуєтеся автоматичним завантаженням
модулів ядра.

Для параметра -t, а також для запису в /etc/fstab декілька типів можна вказати у
форматі списку значень, які відокремлено комами. До списку типів файлових систем
параметра -t можна дописати префікс no, щоб вказати типи файлових систем, для яких не
слід виконувати дій. Префікс no не діятиме, що його вказати для запису в /etc/fstab.

З параметром no можна скористатися префіксом no. Наприклад, команда

mount -a -t nomsdos,smbfs

змонтує усі файлові системи, окрім тих, типом яких є msdos або smbfs.

Для більшості типів програмі mount достатньо видати простий системний виклик mount(2)
- ніякого докладного знання типу файлової системи не потрібно. Втім, для декількох
типів (зокрема nfs, nfs4, cifs, smbfs, ncpfs) потрібен контекстний код. Для файлових
систем nfs, nfs4, cifs, smbfs і ncpfs передбачено окрему програму для монтування. Щоб
усі типи можна було обробляти в універсальний спосіб, mount виконуватиме програму
/sbin/mount.тип (якщо така існує), коли програмі буде вказано тип тип. Оскільки різні
версії програми smbmount використовують різні способи виклику, /sbin/mount.smbfs може
бути скриптом оболонки, який налаштовує бажаний виклик.

-U, --uuid UUID
Змонтувати розділ, який має вказаний uuid.

-v, --verbose
Режим докладних повідомлень.

-w, --rw, --read-write
Змонтувати файлову систему у режимі читання-запису. Режим читання-запису є типовим для
ядра, а типовою поведінкою mount є спроба змонтувати у режимі лише читання, якщо
попередній системний виклик mount(2) із прапорцями читання-запису на захищених від
запису пристроях зазнав невдачі.

Синонім -o rw.

Зауважте, що зазначення параметра рядка команди -w наказує mount ніколи не намагатися
монтувати захищені від запису пристрої або вже змонтовано у режимі лише читання
файлові системи.

-h, --help
Вивести текст довідки і завершити роботу.

-V, --version
Вивести дані щодо версії і завершити роботу.

НЕЗАЛЕЖНІ ВІД ФАЙЛОВОЇ СИСТЕМИ ПАРАМЕТРИ МОНТУВАННЯ

Деякі з цих параметрів працюють, лише якщо їх вказано у файлі /etc/fstab.

Деякі з цих параметрів можна типово увімкнути або вимкнути у ядрі системи. Щоб перевірити
поточне значення параметра, ознайомтеся із параметрами у /proc/mounts. Зауважте, що
файлові системи також мають власні типові параметри монтування (див., наприклад, виведені
командою tune2fs -l дані для файлових систем extN).

The options nosuid, noexec, nodiratime, relatime, noatime, strictatime, and nosymfollow
are interpreted only by the abstract VFS kernel layer and applied to the mountpoint node
rather than to the filesystem itself. Try:

findmnt -o ЦІЛЬ,ПАРАМЕТРИ-VFS,ПАРАМЕТРИ-ФС

to get a complete overview of filesystems and VFS options.

The read-only setting (ro or rw) is interpreted by VFS and the filesystem and depends on
how the option is specified on the mount(8) command line. The default is to interpret it
on the filesystem level. The operation "-o bind,remount,ro" is applied only to the VFS
mountpoint, and operation "-o remount,ro" is applied to VFS and filesystem superblock.
This semantic allows create a read-only mountpoint but keeps the filesystem writable from
another mountpoint.

Since v2.39 libmount can use a new kernel mount interface to set the VFS options
recursive. For backward compatibility, this feature is not enabled by default, although
recursive operation (e.g. rbind) has been requested. The new option argument "recursive"
could be specified, for example:

mount -orbind,ro=recursive,noexec=recursive,nosuid /foo /bar

recursively binds filesystems from /foo to /bar, /bar, and all submounts will be read-only
and noexec, but only /bar itself will be "nosuid". The "recursive" optional argument for
VFS mount options is an EXPERIMENTAL feature.

Наведені нижче параметри стосуються будь-якої файлової системи, яку монтує програма (але
не для кожної файлової системи їх буде взято до уваги, - наприклад, параметр sync у
поточній версії стосується лише файлових систем ext2, ext3, ext4, fat, vfat, ufs і xfs):

async
Усе введення-виведення файлової системи має бути виконано асинхронно. (Див. також
параметр sync.)

atime
Не використовувати можливість noatime, використавши для керування часом доступу до
inode типові параметри ядра системи. Див. також описи параметрів монтування relatime і
strictatime.

noatime
Не поновлювати час доступу до inode цієї файлової системи (наприклад, для прискорення
серверів новин і швидшого доступу до повідомлень). Це працює для усіх типів inode (і
для каталогів), тому неявним чином встановлюється nodiratime.

auto
Може бути змонтовано за допомогою параметра -a.

noauto
Може бути змонтований тільки явно (тобто параметр -a не монтує систему автоматично).

context=контекст, fscontext=контекст, defcontext=контекст, and rootcontext=контекст
Параметр context= є корисним для монтування файлових систем, у яких не передбачено
підтримки розширених атрибутів, зокрема дискет та дисків, які форматовано з
використанням VFAT, або систем, які, зазвичай, не працюють із SELinux, зокрема
форматованих у ext3 або ext4 з робочої станції без SELinux. Ви можете скористатися
context= для файлових систем, яким ви не довіряєте, зокрема дискет. Цей параметр також
корисний для забезпечення сумісності із файловими системами, у яких передбачено
підтримку xattr, у ядрах до 2.4.<x>. Навіть якщо підтримку xattr передбачено, ви
можете заощадити час на встановлення міток для кожного файла, призначивши усьому диску
один контекст захисту.

Поширеним параметром для портативних носіїв даних є
context="system_u:object_r:removable_t".

Параметр fscontext= працює для всіх файлових систем, незалежно від підтримки ними
xattr. Параметр fscontext встановлює для загальної мітки файлової системи особливий
контекст безпеки. Ця мітка файлової системи є окремою від міток на файлах. Вона
представляє всю файлову систему для певних видів перевірок дозволів, наприклад, під
час монтування або створення файлу. Окремі мітки файлів також можна отримати зі xattr
на самих файлах. Параметр контексту фактично встановлює агрегований контекст, який
надає fscontext, на додаток до надання однакової мітки для окремих файлів.

Типовий контекст безпеки для файлів без міток можна встановити за допомогою параметра
defcontext=. Це замінить значення, встановлене для файлів без міток у політиці, і
вимагає файлової системи, яка підтримує мітки xattr.

The rootcontext= option allows you to explicitly label the root inode of a FS being
mounted before that FS or inode becomes visible to userspace. This was found to be
useful for things like stateless Linux. The special value @target can be used to
assign the current context of the target mountpoint location.

Зауважте, що ядро відхиляє будь-який запит на перемонтування, який містить параметр
контексту, навіть якщо він не змінюється з поточного контексту.

Попередження: значення контекст може містити коми. У цьому випадку значення має бути
належним чином екрановано (взято у лапки), інакше, mount вважатиме кому роздільником
між параметрами монтування. Не забувайте, що командна оболонка прибирає екранування, а
тому потрібне подвійне екранування. Приклад:

mount -t tmpfs none /mnt -o \
'context="system_u:object_r:tmp_t:s0:c127,c456",noexec'

Щоб дізнатися більше, див. selinux(8).

defaults
Використовувати типові параметри: rw, suid, dev, exec, auto, nouser та async.

Зауважте, що справжній набір усіх типових параметрів монтування залежить від ядра
системи та типу файлової системи. Див. початок цього розділу, щоб дізнатися більше.

dev
Інтерпретувати символ або блокувати спеціальні пристрої у файловій системі.

nodev
Не інтерпретувати символ або блокувати спеціальні пристрої у файловій системі.

diratime
Оновлювати часи доступу до inode каталогів у цій файловій системі. Це типова
поведінка. (Цей параметр буде проігноровано, якщо встановлено noatime.)

nodiratime
Не оновлювати часи доступу до inode каталогів у цій файловій системі. (Цей параметр
буде встановлено неявним чином, якщо встановлено noatime.)

dirsync
Усі оновлення каталогів у файловій системі має бути виконано синхронно. Це стосується
таких системних викликів: creat(2), link(2), unlink(2), symlink(2), mkdir(2),
rmdir(2), mknod(2) і rename(2).

exec
Дозволити виконання двійковий та інших виконуваних файлів.

noexec
Не дозволяти безпосереднє виконання будь-яких двійкових файлів на змонтованій файловій
системі.

group
Дозволити звичайному користувачеві монтувати файлову систему, якщо одна із груп
користувача збігається із групою пристрою. Цей параметр неявним чином встановлює
параметри nosuid і nodev (якщо їх не перевизначено наступними параметрами, як у рядку
параметрів group,dev,suid).

iversion
У відповідь на кожну зміну inode буде збільшено значення поля i_version.

noiversion
Не збільшувати поле inode i_version.

mand
Дозволити обов’язкові блокування у цій файловій системі. Див. fcntl(2). Цей параметр
вважається застарілим, починаючи з версії Linux 5.15.

nomand
Не дозволяти обов’язкові блокування на цій файловій системі.

_netdev
Файлова система зберігається на пристрої, для роботи якого потрібен доступ до мережі
(використовують для запобігання спробам системи змонтувати ці файлові системи, доки у
системі не буде увімкнено мережу).

nofail
Не звітувати про помилки для цього пристрою, якщо він не існує.

relatime
Оновлювати часи доступу до inode відносно часу внесення змін. Час доступу буде
оновлено, лише якщо час попереднього доступу передував або був рівним поточному часу
внесення змін. (Подібний до noatime, але не порушує роботу mutt(1) або інших програм,
які потребують даних щодо того, чи виконувалося читання файла з моменту, коли до файла
востаннє було внесено зміни.)

Починаючи Linux 2.6.30, типову поведінку ядра змінено на поведінку із цим увімкненим
параметром (якщо не вказано noatime). Для отримання традиційної семантики слід вказати
параметр strictatime. Крім того, починаючи з Linux 2.6.30, час останнього доступу до
файла завжди оновлюється, якщо з моменту попереднього оновлення минула 1 доба.

norelatime
Не використовувати можливість relatime. Див. також параметр монтування strictatime.

strictatime
Дозволяє явним чином надіслати запит щодо повних оновлень atime. Це робить можливим
для ядра типово використовувати relatime або noatime, але попри це надавати змогу
перевизначати це у просторі користувача. Щоб дізнатися про типові параметри монтування
файлової системи, див. _/proc/mounts>.

nostrictatime
Використовувати типову поведінку ядра для оновлень часу доступу до inode.

lazytime
Оновлювати часи (atime, mtime, ctime) лише у версії inode в оперативній пам’яті.

Використання цього параметра монтування суттєво зменшує кількість записів до таблиці
inode у робочих процесах, які виконують часті випадкові записи до попередньо
розміщених у пам’яті файлів.

Часові позначки на диску буде оновлено, лише за таких умов:

• inode потребує оновлення через деякі зміни, які не пов’язано із часовими
позначками файла

• програма використовує fsync(2), syncfs(2) або sync(2)

• невилучений inode буде викинуто з оперативної пам’яті

• минуло понад 24 годин з часу, коли inode було записано на диск.

nolazytime
Не використовувати можливість lazytime.

suid
Брати до уваги біти set-user-ID і set-group-ID або можливості файла при виконання
програм з цієї файлової системи.

nosuid
Не брати до уваги біти set-user-ID і set-group-ID або можливості файла при виконанні
програм з цієї файлової системи. Крім того, переходи домену SELinux потребують прав
доступу nosuid_transition, що потребує можливості правил nnp_nosuid_transition.

silent
Увімкнути прапорець обробки без повідомлень (silent).

loud
Вимкнути прапорець обробки без повідомлень (silent).

owner
Дозволити звичайному користувачеві монтувати файлову систему, якщо цей користувач є
власником пристрою. Цей параметр неявним чином встановлює параметри nosuid і nodev
(якщо їх не перевизначено наступними параметрами, як у рядку параметрів
owner,dev,suid).

remount
Спробувати повторно змонтувати вже змонтовану файлову систему. Цим, зазвичай,
користуються для зміни прапорців монтування файлової системи, особливо для того, щоб
зробити призначену лише для читання файлову систему придатною до запису. Не змінює
пристрою чи точки монтування.

Дія з повторного монтування разом із прапорцем bind має спеціальну семантику. Див.
вище, розділ Монтування з пов’язуванням.

The default kernel behavior for VFS mount flags (nodev,nosuid,noexec,ro) is to reset
all unspecified flags on remount. That’s why mount(8) tries to keep the current
setting according to fstab or /proc/self/mountinfo. This default behavior is possible
to change by --options-mode. The recursive change of the mount flags (supported since
v2.39 on systems with mount_setattr(2) syscall), for example, mount -o
remount,ro=recursive, do not use "reset-unspecified" behavior, and it works as a
simple add/remove operation and unspecified flags are not modified.

У функціональній можливості повторного монтування реалізовано стандартний спосіб
роботи команди mount із параметрами з fstab. Це означає, що mount не читатиме fstab
(або mtab), лише якщо одразу вказано пристрій і _каталог>.

mount -o remount,rw /dev/foo /dir

Після цього виклику усі старі параметри монтування буде замінено, а довільні дані з
fstab (або mtab) буде проігноровано, окрім параметра loop=, який буде створено на
внутрішньому рівні і який буде супроводжуватися програмою mount.

mount -o remount,rw /dir

After this call, mount reads fstab and merges these options with the options from the
command line (-o). If no mountpoint is found in fstab, then it defaults to mount
options from /proc/self/mountinfo.

mount уможливлює використання --all для повторного монтування усіх вже змонтованих
файлових систем, які відповідають вказаному фільтру (-O і -t). Приклад:

mount --all -o remount,ro -t vfat

повторно монтує усі вже змонтовані файлові системи vfat у режимі лише читання. Кожну
файлову системі буде повторно змонтовано із семантикою mount -o remount,ro /каталог.
Це означає, що програма mount прочитає fstab або mtab і об’єднає ці параметри з
параметрами з рядка команди.

ro
Монтувати файлову систему в режимі тільки читання.

rw
Змонтувати файлову систему у режимі читання-запису.

sync
Всі операції вводу/виводу файлової системи повинні виконуватися синхронно. У цьому
випадку для носіїв із обмеженою кількістю циклів запису (наприклад, деяких
флеш-накопичувачів) sync може спричинити скорочення строку роботи.

user
Дозволити монтувати файлову систему звичайному користувачеві. Ім’я користувача, який
монтує систему, буде записано до файла mtab (або до приватного файла libmount у
/run/mount у системах без звичайного mtab) так, щоб саме цей користувача міг знову
демонтувати файлову систему. Цей параметр неявним чином встановлює параметри noexec,
nosuid і nodev (якщо їх не буде перевизначено наступними параметрами, як у рядку
параметрів user,exec,dev,suid).

nouser
Заборонити звичайному користувачеві монтувати файлову систему. Це типова поведінка,
яка не встановлює неявним чином ніяких додаткових параметрів.

users
Дозволити будь-якому користувачеві монтувати і демонтувати файлову систему, навіть
якщо її було змонтовано якимось іншим звичайним користувачем. Цей параметр неявним
чином встановлює параметри noexec, nosuid і nodev (якщо його не перевизначено
наступними параметрами, як у рядку параметрів users,exec,dev,suid).

X-*
Усі параметри із префіксом «X-» вважатимуться коментарями або специфічними для
програми параметрами простору користувача. Ці параметри не зберігаються у просторі
користувача (наприклад, файлі mtab), не надсилатиметься до допоміжних засобів
mount.тип і не передаватимуться системному виклику mount(2). Рекомендованим форматом є
*X-*назва_програми.параметр.

x-*
Те саме, що і параметри X-*, але із постійним збереженням у просторі користувача. Це
означає, що параметри також доступні для umount(8) або інших програм. Зауважте, що
супровід параметрів монтування у просторі користувача є непростим завданням, оскільки
потрібно користуватися заснованими на libmount інструментами, і немає гарантії, що
параметри будуть завжди доступними (наприклад, після дії з пересування монтування або
у просторі назв без спільного користування даними).

Зауважте, що до util-linux версії 2.30 параметри x-* не супроводжуються libmount і
зберігаються у просторі користувача (функціональні можливості у поточній версії ті
самі, що і для X-*), але через зростання кількості випадків (у initrd, systemd тощо)
функціональні можливості було розширено для підтримання придатності наявних
налаштувань fstab без змін.

X-mount.auto-fstypes=список
Specifies allowed or forbidden filesystem types for automatic filesystem detection.

The list is a comma-separated list of the filesystem names. The automatic filesystem
detection is triggered by the "auto" filesystem type or when the filesystem type is
not specified.

Thy list follows how mount evaluates type patterns (see -t for more details). Only
specified filesystem types are allowed, or all specified types are forbidden if the
list is prefixed by "no".

For example, X-mount.auto-fstypes="ext4,btrfs" accepts only ext4 and btrfs, and
X-mount.auto-fstypes="novfat,xfs" accepts all filesystems except vfat and xfs.

Note that comma is used as a separator between mount options, it means that
auto-fstypes values have to be properly quoted, donât forget that the shell strips
off quotes and thus double quoting is required. For example:

mount -t auto -o’X-mount.auto-fstypes="noext2,ext3"' /dev/sdc1 /mnt/test

X-mount.mkdir[=режим]
Дозволити створення каталогу призначення (точки монтування), якщо його ще не існує.
Додатковий аргумент режим визначає режим доступу до файлової системи, який буде
використано у mkdir(2), у вісімковій формі запису. Типовим режимом є 0755. Підтримку
цієї функціональної можливості передбачено лише для користувача root або запуску mount
без прав доступу suid. Підтримку цього параметра також передбачено у формі
x-mount.mkdir, але ця форма вважається застарілою з версії 2.30. Див. також параметр
рядка команди --mkdir.

X-mount.subdir=каталог
Allow mounting sub-directory from a filesystem instead of the root directory. For now,
this feature is implemented by temporary filesystem root directory mount in unshared
namespace and then bind the sub-directory to the final mount point and umount the root
of the filesystem. The sub-directory mount shows up atomically for the rest of the
system although it is implemented by multiple mount(2) syscalls.

Note that this feature will not work in session with an unshared private mount
namespace (after unshare --mount) on old kernels or with mount(8) without support for
file-descriptors-based mount kernel API. In this case, you need unshare --mount
--propagation shared.

This feature is EXPERIMENTAL.

X-mount.owner=username|UID, X-mount.group=group|GID
Set mountpoint's ownership after mounting. Names resolved in the target mount
namespace, see -N.

X-mount.mode=режим
Set mountpoint's mode after mounting.

X-mount.idmap=id-type:id-mount:id-host:id-range [id-type:id-mount:id-host:id-range],
X-mount.idmap=file
Use this option to create an idmapped mount. An idmapped mount allows to change
ownership of all files located under a mount according to the ID-mapping associated
with a user namespace. The ownership change is tied to the lifetime and localized to
the relevant mount. The relevant ID-mapping can be specified in two ways:

• A user can specify the ID-mapping directly.

The ID-mapping must be specified using the syntax
id-type:id-mount:id-host:id-range. Specifying u as the id-type prefix creates a
UID-mapping, g creates a GID-mapping and omitting id-type or specifying b creates
both a UID- and GID-mapping. The id-mount parameter indicates the starting ID in
the new mount. The id-host parameter indicates the starting ID in the filesystem.
The id-range parameter indicates how many IDs are to be mapped. It is possible to
specify multiple ID-mappings. The individual ID-mappings must be separated by
spaces.

For example, the ID-mapping X-mount.idmap=u:1000:0:1 g:1001:1:2 5000:1000:2
creates an idmapped mount where UID 0 is mapped to UID 1000, GID 1 is mapped to
GUID 1001, GID 2 is mapped to GID 1002, UID and GID 1000 are mapped to 5000, and
UID and GID 1001 are mapped to 5001 in the mount.

When an ID-mapping is specified directly a new user namespace will be allocated
with the requested ID-mapping. The newly created user namespace will be attached
to the mount.

• Користувач може вказувати файл простору назв користувача.

The user namespace will then be attached to the mount and the ID-mapping of the
user namespace will become the ID-mapping of the mount.

For example, X-mount.idmap=/proc/PID/ns/user will attach the user namespace of the
process PID to the mount.

nosymfollow
Не переходити за символічними посиланням при визначенні шляхів. Попри це, символічні
посилання можна буде створювати, а readlink(1), readlink(2), realpath(1) і realpath(3)
працюватимуть належним чином.

СПЕЦИФІЧНІ ДЛЯ ФАЙЛОВИХ СИСТЕМ ПАРАМЕТРИ МОНТУВАННЯ

У цьому розділі наведено список параметрів, які є специфічними для певних файлових систем.
Де це можливо, вам слід спочатку ознайомитися із специфічними для файлової системи
сторінками підручників, щоб мати повнішу картину. Деякі є частиною списку з наведеної
нижче таблиці.

┌─────────────────┬─────────────────────┐
│ │ │
│Файлові системи │ Сторінка підручника │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│btrfs │ btrfs(5) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│cifs │ mount.cifs(8) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│ext2, ext3, ext4 │ ext4(5) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│fuse │ fuse(8) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│nfs │ nfs(5) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│tmpfs │ tmpfs(5) │
├─────────────────┼─────────────────────┤
│ │ │
│xfs │ xfs(5) │
└─────────────────┴─────────────────────┘

Зауважте, що деякі зі сторінок з наведеного вище списку можуть бути доступним, лише після
встановлення відповідних інструментів.

Вказані нижче параметри є застосовними лише для деяких файлових систем. Ми впорядкували ці
параметри за файловими системами. Усі параметри слід вказувати після прапорця -o.

Перелік підтримуваних параметрів залежить певним чином від використаного ядра системи.
Докладніші відомості можна отримати зі специфічних для файлової системи файлів у каталозі
початкових кодів ядра Documentation/filesystems.

Параметри монтування adfs
uid=значення і gid=значення
Встановити власника і групу файлів у файловій системі (типові значення: uid=gid=0).

ownmask=значення і othmask=значення
Встановити маску прав доступу для прав доступу «власника» і «інших» ADFS, відповідно
(типові значення: 0700 і 0077, відповідно). Див. також
/usr/src/linux/Documentation/filesystems/adfs.rst.

Параметри монтування affs
uid=значення і gid=значення
Встановити власника і групу кореня файлової системи (типові значення: uid=gid=0, але з
параметром uid або gid без вказаного значення буде використано UID і GID поточного
процесу).

setuid=значення і setgid=значення
Встановити власника і групу усіх файлів.

mode=значення
Встановити режим для усіх файлів значення & 0777, незалежно від початкових прав
доступу. Додати права доступу для пошуку у каталогах, на які є право читання. Значення
слід вказувати у вісімковій формі.

protect
Не дозволяти вносити зміни до бітів захисту у файловій системі.

usemp
Встановити для UID і GID кореня файлової системи значення UID і GID точки монтування
при першій синхронізації або демонтуванні, а потім спорожнити значення цього
параметра. Дивно…

verbose
Виводити інформаційне повідомлення для кожного успішного монтування.

prefix=рядок
Префікс, який буде використано перед назвою тому, при переході за посиланням.

volume=рядок
Префікс (не більше 30 у довжину), який буде використано перед «/» при переході за
символічним посиланням.

reserved=значення
(Типове значення: 2.) Кількість невикористаних блоків на початку пристрою.

root=значення
Задати явним чином розташування кореневого блоку.

bs=значення
Задати розмір блоку. Дозволені значення: 512, 1024, 2048, 4096.

grpquota|noquota|quota|usrquota
Ці параметри буде прийнято, але буде проігноровано. (Втім, інструменти обробки квот
можуть реагувати на такі рядки у /etc/fstab.)

Параметри монтування debugfs
Файлова система debugfs є фіктивною файловою системою, яку традиційно монтують до
/sys/kernel/debug. На момент виходу ядра версії 3.4 debugfs використовує такі параметри:

uid=n, gid=n
Встановити власника і групу точки монтування.

mode=значення
Встановити режим доступу до точки монтування.

Параметри монтування devpts
Файлова система devpts є фіктивною файловою системою, яку традиційно буде змонтовано до
/dev/pts. Для отримання псевдотермінала процес відкриває /dev/ptmx; після цього номер
псевдотермінала стане доступним процесу. Доступ до підлеглого засобу псевдотермінала можна
здійснювати за адресою _/dev/pts/номер.

uid=значення і gid=значення
Встановлює власника або групу створених псевдотерміналів у вказані значення. Якщо
значень не вказано, для власника і групи буде використано значення UID і GID процесу,
який створив псевдотермінал. Наприклад, якщо є група tty з GID 5, gid=5 призведе до
того, що створені псевдотермінали належатимуть цій групі tty.

mode=значення
Встановити для режиму доступу до створених псевдотерміналів вказане значення. Типовим
є значення 0600. Значення mode=620 і gid=5 зробить «mesg y» типовим для нових
псевдотерміналів.

newinstance
Створити конфіденційний екземпляр файлової системи devpts, такий, що індекси
псевдотерміналів, які буде отримано у цьому новому екземплярі, будуть незалежними від
індексів, які створено в інших екземплярах devpts.

Усі монтування devpts без цього параметра newinstance матимуть спільний набір індексів
псевдотерміналів (тобто працюватимуть у застарілому режимі). Кожне монтування devpts з
параметром newinstance матиме власний набір індексів псевдотерміналів.

Цей параметр, в основному, призначено для забезпечення підтримки контейнерів у ядрі
Linux. Його реалізовано у ядрах Linux, починаючи з версії 2.6.29. Крім того, цей
параметр монтування є чинним, лише якщо у налаштуваннях ядра увімкнено
CONFIG_DEVPTS_MULTIPLE_INSTANCES.

Щоб ефективно скористатися цим параметром, /dev/ptmx має бути символічним посиланням
на pts/ptmx. Див. Documentation/filesystems/devpts.txt у ієрархії початкового коду
ядра Linux, щоб дізнатися більше.

ptmxmode=значення
Встановити режим доступу для нових вузлів пристроїв ptmx у файловій системі devpts.

Якщо реалізовано підтримку декількох екземплярів devpts (див. параметр newinstance
вище), кожен екземпляр має конфіденційний вузол ptmx у корені файлової системи devpts
(типово, /dev/pts/ptmx).

Для сумісності із застарілими версіями ядра системи типовим режимом доступу до нового
вузла ptmx є 0000. ptmxmode=значення визначає корисніший режим доступу до вузла ptmx.
Наполегливо рекомендуємо, якщо вказано параметр newinstance.

Цей параметр реалізовано лише у ядрах Linux, починаючи з версії 2.6.29. Крім того, цей
параметр є чинним, лише якщо у налаштуваннях ядра увімкнено
CONFIG_DEVPTS_MULTIPLE_INSTANCES.

Параметри монтування fat
(Зауваження: fat не є окремою файловою системою, а лише частиною файлових систем msdos,
umsdos і vfat.)

blocksize={512|1024|2048}
Встановити розмір блоку (типове значення - 512). Цей параметр є застарілим.

uid=значення і gid=значення
Встановити власника і групу усіх файлів. (Типове значення: UID і GID поточного
процесу.)

umask=значення
Встановити umask (бітову маску прав доступу, яких немає). Типовим значенням є umask
поточного процесу. Значення слід задавати у вісімковій формі.

dmask=значення
Встановити umask, який буде застосовано лише до каталогів. Типовим значенням є umask
поточного процесу. Значення слід задавати у вісімковій формі.

fmask=значення
Встановити umask, який буде застосовано лише до звичайних файлів. Типовим значенням є
umask поточного процесу. Значення слід задавати у вісімковій формі.

allow_utime=значення
Цей параметр керує перевіркою прав доступу mtime/atime.

20
Якщо поточний процес належить групі ідентифікатора групи файла, ви можете змінити
часову позначку.

2
Часову позначку можуть змінювати інші користувачі.

Типове значення буде встановлено на основі параметра «dmask». (Якщо каталог є придатним до
запису, також можна скористатися utime(2). Приклад: ~dmask & 022)

Зазвичай, utime(2) перевіряє, чи є поточний процес власником файла, і чи має він
можливість CAP_FOWNER. Втім, файлові системи FAT не мають UID/GID на диску, тому звичайна
перевірка є надто негнучкою. За допомогою цього параметра ви можете оптимізувати її.

check=значення
Можна вибрати один з трьох рівнів:

r[elaxed]
Прийнятними є літери верхнього і нижнього регістру, вони є еквівалентними. Довгі
частини назв буде обрізано (наприклад, дужедовганазва.щосьтам стане
дужедовга.щось), можна використовувати початкові і вбудовані пробіли в усіх
частинах (назві і суфіксі назви).

n[ormal]
Подібний до «relaxed», але не можна використовувати багато спеціальних символів
(*, ?, <, пробіли тощо). Це типовий варіант.

s[trict]
Подібний до «normal», але не можна використовувати назви, які містять довгі частин
або спеціальні символи, які інколи використовують у Linux, але які є неприйнятними
у MS-DOS (+, = тощо).

codepage=значення
Встановлює кодову сторінку для перетворення символів коротких назв у файлових системах
FAT і VFAT. Типово, буде використано кодову сторінку 437.

conv=режим
Цей параметр є застарілим і може призвести до помилки, або цей параметр буде
проігноровано.

cvf_format=модуль
Наказує драйверу використовувати модуль CVF (Compressed Volume File, файл стиснутого
тому) cvf_модуль замість автоматичного виявлення. Якщо у ядрі передбачено підтримку
kmod, параметр cvf_format=xxx також керує завантаженням модуля CVF на вимогу. Цей
параметр є застарілим.

cvf_option=параметр
Параметр, який буде передано до модуля CVF. Цей параметр є застарілим.

debug
Увімкнути прапорець debug. Буде виведено рядок версії та список параметрів файлової
системи (ці дані також буде виведено, якщо буде виявлено несумісність параметрів).

discard
Якщо встановлено, наказує відкинути/виконати TRIM для команд, які буде видано
блоковому пристрою, при вивільненні блоків. Це корисно для пристроїв SSD і
розріджених/thinly-provisioned LUN.

dos1xfloppy
Якщо встановлено, використовувати резервні типові налаштування блоку параметрів BIOS,
які визначено за розміром резервного пристрою. Ці статичні параметри відповідають
типовим параметрам, які передбачено у DOS 1.x для дискет 160 КіБ, 180 КіБ, 320 КіБ і
360 КіБ та образів дискет.

errors={panic|continue|remount-ro}
Вказати поведінку FAT у відповідь на критичні помилки: паніка, продовжити без реакції
або перемонтувати розділ у режимі лише читання (типова поведінка).

fat={12|16|32}
Вказати 12-, 16- або 32-бітовий FAT. Має вищий пріоритет за типову автоматичну
процедуру виявлення типу FAT. Будьте обережні!

iocharset=значення
Набір символів, яким слід скористатися при перетворенні між 8-бітовими символами і
16-бітовими символами Unicode. Типовим є iso8859-1. Довгі назви файлів зберігатимуться
на диску у форматі Unicode.

nfs={stale_rw|nostale_ro}
Вмикайте, лише якщо ви хочете експортувати файлову систему FAT на основі NFS.

stale_rw: використання цього параметра призводить до підтримання покажчика (кешу)
inode каталогів, який буде використано пов’язаним із NFS кодом для удосконалення
пошуку. Передбачено підтримку повного набору дій з файлами (читання/запис), але із
заміщенням кешу на сервері NFS, це може призвести до паразитних помилок ESTALE.

nostale_ro: використання цього варіанта призводить до того, що номер inode та
дескриптор файла буде засновано на розташування файла на диску у записі каталогу FAT.
Це забезпечить те, що ESTALE не буде повернуто, після того, як файл буде заміщено з
кешу inode. Втім, це означає, що дії, подібні до перейменування, створення та
скасування символічних посилань, можуть спричинити те, що дескриптори файлів, які
раніше вказували на один файл, вказуватимуть на інший, що може призвести до
пошкодження даних. З цієї причини використання цього варіанта також призводить до
монтування файлової системи у режимі лише читання.

Для підтримання зворотної сумісності також є прийнятним -o nfs. Типовий варіантом є
stale_rw.

tz=UTC
Цей параметр вимикає перетворення часових позначок між місцевим часом (який
використовує Windows для FAT) та UTC (який на внутрішньому рівні використовує Linux).
Це, зокрема, корисно при монтуванні пристроїв (наприклад, цифрових фотоапаратів), які
працюють з UTC, щоб уникнути проблем із визначенням місцевого часу.

time_offset=хвилини
Встановити зсув для перетворення часових позначок з місцевого часу, який використано у
FAT, до UTC. Тобто, значення хвилини буде віднято від усіх часових позначок, щоб
перетворити його на час UTC, який використовують на внутрішньому рівні у Linux. Це
корисно, якщо часовий пояс, який встановлено у ядрі за допомогою settimeofday(2), не
збігається із часовим поясом, який використано у файловій системі. Зауважте, що цей
параметр все одно не дає належних часових позначок в усіх випадках, якщо використано
літній час - часові позначки за різних параметрів літнього часу можуть відрізнятися на
годину.

quiet
Увімкнути прапорець мовчазного режиму. Спроби зміни власника або режиму доступу до
файлів не повертатимуть повідомлень про помилки, хоча і будуть невдалими. Будьте
обережні!

rodir
У FAT є атрибут ATTR_RO (лише читання). У Windows ATTR_RO для каталогу буде просто
проігноровано. Цей атрибут використовують лише програми як прапорець (наприклад, його
встановлюють для нетипово налаштованої теки).

Якщо вам потрібен атрибут ATTR_RO як прапорець лише читання навіть для каталогів,
встановіть цей параметр.

showexec
Якщо встановлено, біти прав доступу на виконання файлів можна буде використовувати,
лише якщо суфіксом назви файла є .EXE, .COM або .BAT. Типово, не встановлено.

sys_immutable
Якщо встановлено, атрибут ATTR_SYS у FAT буде оброблено як прапорець IMMUTABLE у
Linux. Типово, не встановлено.

flush
Якщо встановлено, файлова система намагатиметься скидати дані на диск раніше, ніж
звичайно. Типово, не встановлено.

usefree
Використати значення «вільні кластери», що зберігається у FSINFO. Воно
використовуватиметься для визначення кількості вільних кластерів без сканування диска.
Але типово воно не використовується, оскільки останнім часом у деяких випадках Windows
не оновлює його правильно. Якщо ви впевнені, що значення «вільні кластери» у FSINFO
правильне, за допомогою цього параметра можна уникнути сканування диска.

dots, nodots, dotsOK=[yes|no]
Різні помилкові спроби нав’язати домовленості Unix або DOS до файлової системи FAT.

Параметри монтування hfs
creator=cccc, type=cccc
Встановити значення creator/type, як показано у пошуку MacOS, що використовуються для
створення нових файлів. Типові значення: «????».

uid=n, gid=n
Встановити власника і групу усіх файлів. (Типове значення: UID і GID поточного
процесу.)

dir_umask=n, file_umask=n, umask=n
Встановити umask для всіх каталогів, усіх звичайних файлів або всіх файлів і
каталогів. Типово, використовується umask поточного процесу.

session=n
Вибрати сеанс CDROM для монтування. Типово, це рішення покладається за драйвер CDROM.
Цей параметр не спрацює з будь-яким іншим базовим пристроєм, крім CDROM.

part=n
Вибрати номер розділу n на пристрої. Має сенс лише для CDROM. Типово таблиця розділів
взагалі не аналізується.

quiet
Не скаржитися на некоректні параметри монтування.

Параметри монтування hpfs
uid=значення і gid=значення
Встановити власника і групу усіх файлів. (Типове значення: UID і GID поточного
процесу.)

case={lower|asis}
Перетворити всі назви файлів у нижній регістр або залишити їх. (Типово: case=lower.)

conv=режим
Цей параметр застарілий може призвести до помилки, або буде знехтуваний.

nocheck
Не переривати монтування, якщо не вдасться пройти певні перевірки узгодженості.

Параметри монтування iso9660
ISO 9660 - це стандарт, що описує структуру файлової системи, яка буде використовуватися
на компакт-дисках. (Цей тип файлової системи також можна побачити на деяких DVD-дисках.
Див. також файлову систему udf.)

Звичайні назви файлів iso9660 мають формат 8.3 (тобто обмеження довжини назви файлу
нагадують DOS), і, крім того, всі символи пишуться у верхньому регістрі. Також немає полів
для власника файлу, захисту, кількості посилань, надання блокових/символьних пристроїв
тощо.

Rock Ridge - це розширення для iso9660, яке надає всі ці функції, подібні до UNIX.
Загалом, для кожного запису каталогу є розширення, які надають всю додаткову інформацію, і
за використання Rock Ridge файлова система не відрізняється від звичайної файлової системи
UNIX (звичайно, за винятком того, що вона доступна лише для читання).

norock
Вимкнути використання розширення Rock Ridge, навіть якщо воно є доступним. Порівняйте
з map.

nojoliet
Вимкнути використання розширення Microsoft Joliet, навіть якщо воно є доступним.
Порівняйте з map.

check={r[elaxed]|s[trict]}
За допомогою check=relaxed перед початком пошуку назва файлу перетворюється в нижній
регістр. Це, ймовірно, має значення лише разом із norock і map=normal. (Типово:
check=strict.)

uid=значення і gid=значення
Надати всім файлам у файловій системі вказаний ідентифікатор користувача або групи,
можливо, замінивши інформацію, знайдену в розширеннях Rock Ridge. (Типово:
uid=0,gid=0.)

map={n[ormal]|o[ff]|a[corn]}
Для томів, які не належать до Rock Ridge, звичайне перетворення назв відображає ASCII
з верхнього в нижній регістр, відкидає кінцевий «;1» і перетворює «;» на «.». Якщо
map=off, то назва не перетворюється. Див. norock. (Типово: map=normal.) map=acorn
схоже на map=normal, але також застосовує, за наявності, розширення Acorn.

mode=значення
Для томів, які не належать до Rock Ridge, надайте всім файлам зазначений режим.
(Типово: дозвіл на читання та виконання для всіх.) Для вісімкових значень режиму
потрібен початковий 0.

unhide
Також показувати приховані та пов’язані файли. (Якщо звичайні файли та пов’язані чи
приховані файли мають однакові назви, це може зробити звичайні файли недоступними.)

block={512|1024|2048}
Встановити вказане значення розміру блока. (Типово: block=1024.)

conv=режим
Цей параметр застарілий може призвести до помилки, або буде знехтуваний.

cruft
Якщо старший байт довжини файлу містить сміття, встановіть цей параметр монтування,
щоб нехтувати старші біти довжини файлу. Це означає, що розмір файлу не може
перевищувати 16 МБ.

session=x
Вибрати номер сеансу для багатосеансового компакт-диска.

sbsector=xxx
Сеанс починається з сектора xxx.

Подальші параметри такі ж, як і для vfat, і вказувати їх має сенс лише за використання
дисків, закодованих за допомогою розширень Joliet від Microsoft).

iocharset=значення
Набір символів для перетворення 16-бітових символів Unicode на компакт-диску у
8-бітові символи. Типово встановлено iso8859-1.

utf8
Перетворити 16-бітові символи Unicode на компакт-диску в UTF-8.

Параметри монтування jfs
iocharset=назва
Набір символів для перетворення з Unicode в ASCII. Типовим є не виконувати
перетворення. Для перетворення в UTF8 використовуйте iocharset=utf8. Для цього у файлі
.config ядра потрібно встановити CONFIG_NLS_UTF8.

resize=значення
Змінити обсягу до значення блоків. JFS підтримує лише збільшення обсягу, а не його
скорочення. Цей параметр діє лише під час перемонтування, коли том підключено для
читання-запису. Ключове слово resize без значення збільшить обсяг до повного розміру
розділу.

nointegrity
Не записувати в журнал. Цей параметр переважно використовують для підвищення
продуктивності під час відновлення тому з резервного носія. Якщо система ненормально
завершує роботу, то цілісність тому не гарантується.

integrity
Типове. Занести зміни метаданих у журнал. Використовуйте цей параметр, щоб
перемонтувати том, де раніше було вказано параметр nointegrity, для відновлення
звичайної поведінки.

errors={continue|remount-ro|panic}
Визначає поведінку при виникненні помилки. (Або нехтувати помилки та просто позначити
файлову систему як помилкову та продовжити, або перемонтувати файлову систему лише для
читання, або панічно зупинити систему.)

noquota|quota|usrquota|grpquota
Ці параметри буде прийнято, але проігноровано.

Параметри монтування msdos
Див. параметри монтування для FAT. Якщо файлова система msdos виявляє неузгодженість, вона
повідомляє про помилку та встановлює для файлової системи режим лише для читання. Файлову
систему можна знову зробити придатною для запису, перемонтувавши її.

Параметри монтування ncpfs
Як і nfs, реалізація ncpfs очікує двійкового аргументу (struct ncp_mount_data) для
системного виклику mount(2). Цей аргумент створено ncpmount(8), а поточна версія mount
(2.12) нічого не знає про ncpfs.

Параметри монтування ntfs
iocharset=назва
Набір символів для використання під час повернення назв файлів. На відміну від VFAT,
NTFS пригнічує назви, які містять символи, що не конвертуються. Застаріле.

nls=назва
Нова назва параметра, який раніше мав назву iocharset.

utf8
Скористатися UTF-8 для перетворення назв файлів.

uni_xlate={0|1|2}
0 (або «no» чи «false») - не використовувати escape-послідовностей для невідомих
символів Unicode. 1 (або «yes» чи «true») або 2 - використовувати 4-байтові
escape-послідовності у стилі vfat, які починаються з ":". 2 означає кодування з першим
молодшим байтом, а 1 - кодування з першим старшим байтом.

posix=[0|1]
Якщо ввімкнено (posix=1), файлова система розрізняє верхній і нижній регістр.
Псевдоніми 8.3 представлено як жорсткі посилання, а не приховані. Цей варіант
застарів.

uid=значення, gid=значення і umask=значення
Встановити дозвіл на файл у файловій системі. Значення umask подається у вісімковій
системі. Типово файли належать користувачу root і не доступні для читання кимось
іншим.

Параметри монтування overlay
Починаючи від Linux 3.18, накладна псевдофайлова система реалізує об’єднане монтування для
інших файлових систем.

Накладна файлова система поєднує дві файлові системи - файлову систему верхню і файлову
систему нижню. Якщо назва існує в обох файлових системах, об’єкт у верхній файловій
системі буде видимим, а об’єкт у нижній файловій системі або прихованим, або, у випадку
каталогів, об’єднаним із верхнім об’єктом.

Нижньою файловою системою може бути будь-яка файлова система, яку підтримує Linux,
можливо, недоступна для запису. Нижня файлова система може бути навіть іншою накладною
файловою системою. Верхня файлова система зазвичай доступна для запису, і, якщо так, вона
має підтримувати створення розширених атрибутів trusted.* і надавати дійсний тип d_type у
відповідях readdir, тому NFS для цього не підходить.

Накласти лише для читання можна дві файлові системи, доступні лише для читання, будь-якого
типу. Параметри lowerdir і upperdir об’єднуються в спільний каталог за допомогою:

mount -t overlay overlay \
-olowerdir=/lower,upperdir=/upper,workdir=/work /merged

lowerdir=каталог
Будь-яка файлова система, не обов’язково доступна для запису.

upperdir=каталог
Верхній каталог, зазвичай міститься у файловій системі, доступній для запису.

workdir=каталог
Робочий каталог, має бути порожнім каталогом у тій самій файловій системі, що й
upperdir.

userxattr
Використати простір назв xattr "user.overlay." замість "trusted.overlay.". Це корисно
для непривілейованого монтування накладних файлових систем.

redirect_dir={on|off|follow|nofollow}
Якщо функцію redirect_dir увімкнено, то каталог буде скопійовано (але не вміст). Потім
розширений атрибут "{trusted|user}.overlay.redirect" встановлюється на шлях
початкового розташування від кореня накладки. Нарешті каталог переміщується в нове
місце.

on
Увімкнено переспрямовування.

off
Переспрямування не створюються і використовуються лише, якщо увімкнено функцію
"redirect_always_follow" у налаштуваннях ядра/модуля.

follow
Переспрямування не створюються, але переходи виконуються.

nofollow
Переспрямування не створюються і не використовуються (еквівалентно
"redirect_dir=off", якщо функцію "redirect_always_follow" не ввімкнено).

index={on|off}
Індексувати inode. Якщо цю можливість вимкнено, і буде скопійовано файл із декількома
жорсткими посиланнями, посилання буде «розірвано». Зміни не буде поширено на інші
назви, які посилаються на той самий inode.

uuid={on|off}
Можна скористатися для заміни UUID базової файлової системи у порожніх дескрипторах
файлів і, фактично, вимкнути перевірки UUID. Корисно, якщо базовий диск скопійовано, а
UUID копії змінено. Працює, лише якщо усі верхні/нижні/робочі каталоги перебувають в
одній файловій системі. Якщо це не так, резервною буде звичайна поведінка.

nfs_export={on|off}
Якщо у базових файлових системах передбачено підтримку експортування NFS, і увімкнено
можливість «nfs_export», файлову систему-накладку може бути експортовано до NFS.

Якщо доступною є можливість «nfs_export» виконання copy_up над будь-яким нижчим
об’єктом призведе до створення запису покажчика у каталозі покажчика. Назва запису
покажчика є шістнадцятковим представленням скопійованого початкового дескриптора
файла. Для об’єкта, який не є каталогом, запис покажчика є жорстким посиланням на
вищий inode. Для об’єкта каталогу запис покажчика має розширений атрибут
«{trusted|user}.overlay.upper» із закодованим дескриптором файла inode вищого
каталогу.

При кодуванні дескриптора файла з накладеного об’єкта файлової системи виконуються
такі правила

• Для об’єкта, який не є вищим, виконується кодування нижчого дескриптора файла
з нижчого inode

• Для індексованого об’єкта закодувати дескриптор нижнього файла з початку
copy_up

• Для суто вищого об’єкта і для наявного неіндексованого вищого об’єкта
закодувати дескриптор вищого файла з вищого inode

Дескриптор закодованого файла-накладки включає

• Заголовок із даними щодо типу шляху (наприклад, нижній/вищий)

• UUID базової файлової системи

• Базове кодування файлової системи базового inode

Цей формат кодування є ідентичним до засобів обробки формату кодування, які збережено
у розширеному атрибуті «{trusted|user}.overlay.origin». При декодуванні засобу обробки
файла-накладки буде виконано наступні кроки

• Знайти базовий рівень за UUID і даними щодо типу шляху.

• Декодувати дескриптор файла у базовій файловій системі до базового dentry.

• Для дескриптора нижнього файла знайти дескриптор у каталозі покажчика за
назвою.

• Якщо у покажчику буде виявлено білий привид (whiteout), повернути ESTALE.
Білий привид - об’єкт накладки, який було вилучено після того, як його
дескриптор файла було закодовано.

• Для записів, які не є каталогами, створити екземпляр від’єднаного dentry
накладки з декодованого базового dentry, типу шляху і inode покажчика, якщо
такий знайдено.

• Для каталогу скористатися з’єднаним базовим декодованим dentry, типом шляху та
покажчиком для пошуку з’єднаного накладеного dentry.

Декодування дескриптора файла, який не є каталогом, може повернути від’єднаний dentry.
copy_up цього від’єднаного dentry створить верхній запис покажчика без верхньої
альтернативи.

Якщо у накладеній файловій системі є декілька нижніх шарів, каталог середнього шару
може мати «переспрямування» на нижчий каталог. Оскільки «переспрямування» середнього
шару не буде індексовано, дескриптором нижнього файла, який було закодовано з
початкового каталогу «переспрямування», не можна скористатися для пошуку каталогу
середнього або вищого шару. Так само, дескриптором нижнього файла, який було
закодовано з нащадка початкового каталогу «переспрямування», не можна скористатися для
відтворення шляху до з’єднаної накладки. Щоб усунути проблеми із каталогами, які не
може бути декодовано з дескриптора нижнього файла, ці каталоги буде скопійовано на
закодоване і закодовано як дескриптор верхнього файла. На накладеній файловій системі
без верхнього шару це рішення не може бути використано. Експортування NFS при цих
налаштуваннях потребує вимикання переходу за переспрямуваннями (наприклад,
«redirect_dir=nofollow»).

У накладеній файловій системі не передбачено підтримки дескрипторів придатних до
з’єднання файлів, які не є каталогами, тому експортування за допомогою налаштування
exportfs subtree_check призводитиме до помилок під час спроби пошуку файлів у NFS.

Якщо увімкнено можливість експортування NFS, усі записи покажчика каталогу буде
перевірено під час монтування, що переконатися, що дескриптори вищих файлів не є
застарілими. Така перевірка може у деяких випадках призводити до значних затримок
обробки.

Зауваження: параметри монтування index=off,nfs_export=on конфліктують між собою у
режимі монтування для читання-запису і призводять до помилки.

xino={on|off|auto}
Можливість «xino» створює унікальний ідентифікатор об’єкта зі st_ino справжнього
об’єкта та базового індексу fsid. У можливості «xino» використано вищі біти числа
inode для fsid, оскільки у базових файлових системах не часто використовують вищі біти
числа inode. У випадку базове число inode переповнює до вищих бітів xino, накладена
файлова система повернеться до резервної поведінки без xino для цього inode.

For a detailed description of the effect of this option please refer to
https://docs.kernel.org/filesystems/overlayfs.html

metacopy={on|off}
Якщо увімкнено можливість надкопіювання лише метаданих, overlayfs надкопіюватиме лише
метадані (а не увесь файл), коли буде виконано специфічну для метаданих дію, наприклад
зміну власника чи режиму доступу. Увесь файл буде надкопійовано пізніше, коли файл
буде відкрито для дії WRITE.

Іншими словами, це відкладена дія з надкопіювання даних і дані буде надкопійовано,
якщо виникне потреба у справжньому внесенні змін до даних.

volatile
Тимчасові монтування можуть не пережити аварійного завершення роботи системи.
Наполегливо рекомендуємо користуватися тимчасовими монтуванням, лише якщо дані, які
записано до накладки, може бути відтворено без значних зусиль.

Перевагою монтування із параметром «volatile» є те, що усі форми викликів
синхронізації до вищої файлової системи буде пропущено.

Щоб уникнути фальшивого відчуття безпеки, семантика syncfs (і fsync) тимчасових
монтувань є дещо відмінною від використаної у решті VFS. Якщо у вищій файловій системі
станеться будь-яка помилка зворотного запису після тимчасового монтування, усі функції
синхронізації повернуть помилку. Щойно буде досягнуто цього стану, файлова система не
відновиться, а будь-який наступний виклик синхронізації поверне помилку, навіть якщо
вищий каталог не матиме нових помилок з часу останнього виклику синхронізації.

Якщо накладку змонтовано з параметром «volatile», буде створено каталог
«$workdir/work/incompat/volatile». Під час наступного монтування накладка шукатиме цей
каталог і відмовиться монтуватися, якщо його буде знайдено. Це потужний індикатор, що
користувачеві слід відкинути старий вищий і робочий каталоги і створити нові. У дуже
обмеженій кількості випадків, коли користувач знає, що роботу системи не було
завершено аварійно і вміст вищого каталогу не зазнав змін, каталог «volatile» можна
вилучити.

Параметри монтування reiserfs
Reiserfs є журнальованою файловою системою.

conv
Наказує версії 3.6 програмного забезпечення reiserfs змонтувати файлову систему 3.5 з
використанням формату 3.6 для новостворених об’єктів. Ця файлова система стане
несумісною із інструментами reiserfs 3.5.

hash={rupasov|tea|r5|detect}
Вибрати функцію обчислення хеш-сум, якою reiserfs користуватиметься для пошуку файлів
у каталогах.

rupasov
Хеш, який винайдено Юрієм Ю. Рупасовим. Він є швидким і зберігає локальність,
відображаючи лексикографічно близькі назви файлів у близькі значення хеш-сум. Не
слід користуватися цим параметром, оскільки він спричиняє високу ймовірність
збігів хеш-збігів.

tea
Функція Девіса-Меєра, яку реалізовано Джеремі Фітцгардінгом. У ній використано
біти, які змінюють хеш-суму у назві. Має високий рівень псевдовипадковості, а
отже, низьку ймовірність збігів хеш-сум за рахунок певного навантаження на
процесор. Може бути використано, якщо виникають помилки EHASHCOLLISION у хеш-сумах
r5.

r5
Змінена версія хеш-сум Рупасова. Є типовою і є найкращим вибором, якщо у системі
немає величезних каталогів і незвичних шаблонів назв файлів.

detect
Наказує mount виявити хеш-функцію, яку використано, шляхом інспектування файлової
системи, монтування якої виконується, і записати ці дані до суперблоку reiserfs.
Корисний лише під час першого монтування файлової системи у застарілому форматі.

hashed_relocation
Коригує поведінку засобу розміщення блоків. Може збільшити швидкодію у певних
випадках.

no_unhashed_relocation
Коригує поведінку засобу розміщення блоків. Може збільшити швидкодію у певних
випадках.

noborder
Вимкнути алгоритм розміщення на межі, який винайдено Юрієм Ю. Рупасовим. Може у певних
ситуаціях підвищити швидкодію.

nolog
Вимкнути журналювання. Це дещо підвищить швидкодію у певних ситуаціях ціною втрати
можливості reiserfs щодо швидкого відновлення після аварій. Навіть якщо цей параметр
буде увімкнено, reiserfs все одно виконуватиме усі дії з журналювання, окрім самого
запису до своєї області журналювання. Реалізація nolog усе ще триває.

notail
Типово, reiserfs зберігає малі файли і «хвостики файлів» безпосередньо у своїй
ієрархії. Це призводить до помилок у деяких допоміжних програмах, зокрема lilo(8). За
допомогою цього параметра можна вимкнути пакування файлів до ієрархії.

replayonly
Відтворити операції, які записано до журналу, але не монтувати саму файлову систему. В
основному, для використання у reiserfsck.

resize=число
Параметр повторного монтування, який уможливлює інтерактивне розширення розділів
reiserfs. Наказує reiserfs припускати, що у пристрої число блоків. Цей параметр
розроблено для пристроїв, які перебувають під керуванням логічними томами (LVM).
Передбачено спеціальну допоміжну програму resizer, яку можна отримати з
ftp://ftp.namesys.com/pub/reiserfsprogs.

user_xattr
Увімкнути розширені атрибути користувача. Див. сторінку підручника attr(1).

acl
Увімкнути списки керування доступом (ACL) POSIX. Див. сторінку підручника acl(5).

barrier=none / barrier=flush
Вимикає або вмикає використання бар’єрів для запису у коді ведення журналу.
barrier=none вимикає, barrier=flush вмикає (типовий варіант). Реалізація можливості
потребує також підтримки бар’єрів у стосі введення-виведення. Якщо у reiserfs
станеться помилка під час бар’єрного запису, файлова система знову вимкне бар’єри з
повідомленням-попередженням. Бар’єри запису примусово встановлюють належне
упорядкування внесків до журналу на диску, що робить безпечним кешування запису на
тимчасові диски за рахунок певної втрати швидкості. Якщо ваші диски у певний спосіб
забезпечено живленням від акумуляторів, вимикання бар’єрів може без втрати убезпечення
зберігання даних дещо підвищити швидкодію.

Параметри монтування ubifs
UBIFS - файлова система для флеш-носіїв, які працюють на базі томів UBI. Зауважте, що
підтримки atime не передбачено, і цей параметр завжди вимкнено.

Назву пристрою можна вказати як

ubiX_Y
Номер пристрою UBI X, номер тому Y

ubiY
Номер пристрою UBI 0, номер тому Y

ubiX:НАЗВА
Номер пристрою UBI X, том із назвою НАЗВА

ubi:НАЗВА
Номер пристрою UBI 0, том із назвою НАЗВА

Можна використовувати альтернативний роздільник ! замість :.

Можна скористатися одним з таких параметрів монтування:

bulk_read
Увімкнути пакетне читання. Випереджальне читання VFS вимкнено, оскільки воно
уповільнює роботу файлової системи. Пакетне читання є внутрішньою оптимізацією.
Читання з деяких флеш-накопичувачів може бути швидшим, якщо дані буде прочитано у один
прохід, а не з використанням декількох запитів щодо читання. Наприклад, OneNAND може
виконувати дію «читання під час завантаження», якщо читає декілька сторінок NAND
одразу.

no_bulk_read
Не виконувати пакетного читання. Це типова поведінка.

chk_data_crc
Перевірити контрольні суми CRC-32 даних. Це типова поведінка.

no_chk_data_crc
Не перевіряти контрольні суми CRC-32 даних. Із цим параметром файлова система не
перевірятиме контрольні суми CRC-32 даних, але виконуватиме перевірку на внутрішні
дані індексування. Цей параметр стосується лише читання, а не записування. Під час
записування даних обчислення CRC-32 відбуватиметься завжди.

compr={none|lzo|zlib}
Вибрати типовий засіб стискання, який буде використано при записуванні нових файлів.
Стиснуті файли все ще можна буде прочитати, якщо змонтувати файлову систему із
параметром none.

Параметри монтування udf
UDF - скорочення від «Universal Disk Format» (універсальний формат дисків). Цю файлову
систему стандартизовано OSTA, Optical Storage Technology Association (Асоціацією
технології оптичного зберігання даних). Файлову систему часто використовують для DVD-ROM у
формі гібриду із файловою системою UDF/ISO-9660. Втім, файловою системою цілком можна
користуватися для дискових носіїв даних, флеш-носіїв та інших блокових пристроїв. Див.
також iso9660.

uid=
Зробити власником усіх файлів у файловій системі вказаного користувача. Окремо від (а,
зазвичай, на додачу до) uid=<користувач>, можна вказати uid=forget. У результаті UDF
не зберігатиме uid на носії даних. Фактично, записаний uid є 32-бітовим переповненням
uid -1, як його визначено у стандарті UDF. Значення можна вказувати або як
<користувач>, де слід використати чинну назву облікового запису користувача, або у
формі відповідного десяткового ідентифікатора користувача, або у формі спеціального
рядка «forget».

gid=
Зробити власницею усіх файлів у файловій системі вказану групу. Окремо від (а,
зазвичай, на додачу до) gid=<група>, можна вказати gid=forget. У результаті UDF не
зберігатиме gid на носії даних. Фактично, записаний gid є 32-бітовим переповненням gid
-1, як його визначено у стандарті UDF. Значення можна вказувати або як <група>, де
слід використати чинну назву групи, або у формі відповідного десяткового
ідентифікатора групи, або у формі спеціального рядка «forget».

umask=
Замаскувати вказані права доступу для усіх inode, які прочитано з файлової системи.
Значення слід вказувати у вісімковому форматі.

mode=
Якщо встановлено mode=, права доступу до усіх inode, які не є inode каталогів, які
прочитано з файлової системи, буде встановлено для заданого mode. Значення слід
вказувати у вісімковому форматі.

dmode=
Якщо встановлено dmode=, права доступу до усіх inode каталогів, які прочитано з
файлової системи, буде встановлено для заданого dmode. Значення слід вказувати у
вісімковому форматі.

bs=
Встановити розмір блоку. Типовим значенням до версії ядра 2.6.30 було 2048. Починаючи
з версії 2.6.30 і до версії 4.11, це був розмір блоку логічного пристрою із резервним
значенням 2048. Починаючи з версії 4.11, це розмір логічного блоку із резервним
значенням, яке дорівнює будь-якому розміру блоку від розміру блоку логічного пристрою
до 4096.

Щоб ознайомитися із іншими подробицями, прочитайте сторінку підручника mkudffs(8)
2.0+, див. розділи СУМІСНІСТЬ і РОЗМІР БЛОКУ.

unhide
Показувати приховані за інших умов файли.

undelete
Показувати вилучені файли у списках.

adinicb
Вбудовувати дані до inode. (типова поведінка)

noadinicb
Не вбудовувати дані до inode.

shortad
Скористатися скороченими дескрипторами адрес UDF.

longad
Використовувати довгі дескриптори адрес UDF. (типова поведінка)

nostrict
Скасувати строгу узгодженість.

iocharset=
Встановити набір символів NLS. Це потребує збирання ядра з параметром CONFIG_UDF_NLS.

utf8
Встановити кодування UTF-8.

Параметри монтування для діагностики і відновлення після аварій
novrs
Ігнорувати послідовність розпізнавання томів (VRS) і спробувати виконати монтування
попри все.

session=
Вибрати номер сеансу для багатосеансового оптичного носія даних. (типове
значення=номер останнього сеансу)

anchor=
Перевизначити стандартне місце прив’язки. (типове значення= 256)

lastblock=
Встановити останній блок файлової системи.

Невикористовувані застарілі параметри монтування, які можна ще зустріти, їх має бути вилучено
uid=ignore
Буде проігноровано, користуйтеся uid=<користувач>.

gid=ignore
Буде проігноровано, користуйтеся gid=<група>.

volume=
Не реалізовано, буде проігноровано.

partition=
Не реалізовано, буде проігноровано.

fileset=
Не реалізовано, буде проігноровано.

rootdir=
Не реалізовано, буде проігноровано.

Параметри монтування ufs
ufstype=значення
UFS є файловою системою, яку широко використовують у різних операційних системах.
Проблемою є різниця у реалізаціях. Можливості деяких реалізацій не документовано, тому
важко розпізнати тип ufs автоматично. Ось чому користувачеві слід вказати тип ufs
параметром монтування. Можливими значеннями є такі:

old
Старий формат ufs, є типовим, лише читання (Не забудьте вказати параметр -r.)

44bsd
Для файлових систем, які створено BSD-подібною системою (NetBSD, FreeBSD,
OpenBSD).

ufs2
Використовується у підтримуваних FreeBSD 5.x для читання-запису.

5xbsd
Синонім до ufs2.

sun
Для файлових систем, які створено SunOS або Solaris у Sparc.

sunx86
Для файлових систем, які створено Solaris у x86.

hp
Для файлових систем, які створено HP-UX, лише читання.

nextstep
Для файлових систем, які створено NeXTStep (на станції NeXT) (у поточній версії
лише читання).

nextstep-cd
Для CDROM-ів NextStep (block_size == 2048), лише читання.

openstep
Для файлових систем, які створено OpenStep (у поточній версії лише читання). Той
самий тим файлової системи також використовує macOS.

onerror=значення
Встановити поведінку у відповідь на помилку:

panic
Якщо трапилася помилка, ініціювати паніку ядра системи.

[lock|umount|repair]
У поточній версії ці параметри не виконують ніяких функцій. Якщо буде виявлено
помилку, програма лише виведе повідомлення до консолі.

Параметри монтування umsdos
Див. параметри монтування для msdos. Параметр dotsOK явним чином знищується umsdos.

Параметри монтування vfat
Перш за все, буде розпізнано параметри монтування для fat. Параметр dotsOK буде явним
чином прибрано вибором vfat. Далі, є

uni_xlate
Перетворити непридатні до обробки символи Unicode на спеціальні екрановані
послідовності символів. Це надасть вам змогу створювати резервні копії і відновлювати
з них назви файлів, які створено із будь-якими символами Unicode. Без цього параметра,
якщо перетворення неможливе, для символів буде використано «?». Символом екранування є
«:», оскільки інші символи у файловій системі vfat будуть некоректними. Екрановані
послідовності, які буде використано, з позначенням символу Unicode літерою u: «:», (u
& 0x3f), ((u>>6) & 0x3f), (u>>12).

posix
Дозволити два файли із назвами, які відрізняються лише регістром символів. Цей
параметр є застарілим.

nonumtail
Спочатку спробувати створити коротку назву без номера у послідовності, перш ніж
спробувати назва~номер.суфікс.

utf8
UTF8 - безпечне щодо файлових системи 8-бітове кодування Unicode, яке використовує
консоль. Його можна увімкнути для файлової системи за допомогою цього параметра або
вимкнути за допомогою utf8=0, utf8=no або utf8=false. Якщо встановлено uni_xlate, UTF8
буде вимкнено.

shortname=режим
Визначає поведінку при створенні і показу назв файлів, які відповідають критерію «8.3
символів». Якщо існує довга назва файла, перевагу при показі буде завжди віддано цій
назві. Передбачено чотири режими:

lower
Примусово перетворювати літери короткої назви на малі при показі; зберігати довгу
назву, якщо не усі символи короткої назви є літерами верхнього регістру.

win95
Примусово перетворювати літери короткої назви на великі при показі; зберігати
довгу назву, якщо не усі символи короткої назви є літерами верхнього регістру.

winnt
Показувати коротку назву без змін; зберігати довгу назву, якщо не усі символи
короткої назви є літерами нижнього або верхнього регістру.

mixed
Показувати коротку назву без змін; зберігати довгу назву, якщо не усі символи
короткої назви є літерами верхнього регістру. Цей режим є типовим, починаючи з
Linux 2.6.32.

Параметри монтування usbfs
devuid=uid, devgid=gid і devmode=mode
Встановити власника і групу файлів пристроїв у файловій системі usbfs (типові
значення: uid=gid=0, mode=0644). Режим слід вказувати у вісімковій формі.

busuid=uid, busgid=gid і busmode=mode
Встановити власника і групу каталогів шин у файловій системі usbfs (типові значення:
uid=gid=0, mode=0555). Режим слід вказувати у вісімковій формі.

listuid=uid, listgid=gid і listmode=mode
Встановити власника і групу, а також режим файлових пристроїв (типові значення:
uid=gid=0, mode=0444). Режим слід вказувати у вісімковій формі.

ПІДТРИМКА DM-VERITY

Ціль device-mapper verity надає доступ до читання із прозорою перевіркою цілісності даних
блокових пристроїв з використанням шифрувального програмного інтерфейсу ядра системи.
Програма mount здатна відкривати пристрої dm-verity і виконувати перевірку цілісності
даних до монтування файлової системи пристрою. Потребує libcryptsetup у libmount (можна з
використанням dlopen(3)). Якщо у libcryptsetup передбачено підтримку видобування хеш-суми
кореня вже змонтованого пристрою, наявні пристрої, якщо вони є відповідними, буде
використано автоматично. Параметри монтування dm-verity:

verity.hashdevice=шлях
Шлях до пристрою ієрархії хеш-сум, який пов’язано із початковим томом, який слід
передати dm-verity.

verity.roothash=шістнадцяткове-число
Хеш кореня verity.hashdevice у шістнадцятковому кодуванні. Є взаємно виключним із
verity.roothashfile.

verity.roothashfile=шлях
Шлях до файла, який містить хеш-суму кореня verityhashdevice у шістнадцятковому
кодуванні. Є взаємно виключним із verity.roothash.

verity.hashoffset=відоступ
Якщо пристрій дерева хеш-сум вбудовано до початкового тому, для отримання dm-verity
ієрархії буде використано відступ (типове значення: 0).

verity.fecdevice=шлях
Шлях до пристрою Forward Error Correction (FEC), який пов’язано із початковим томом,
який слід передати dm-verity. Не обов’язковий. Потребує ядра, яке зібрано з
CONFIG_DM_VERITY_FEC.

verity.fecoffset=відступ
Якщо пристрій FEC вбудовано до початкового тому, для отримання dm-verity області FEC
буде використано відступ (типове значення: 0). Необов’язковий.

verity.fecroots=значення
Байти парності для FEC (типове значення: 2). Необов’язковий.

verity.roothashsig=шлях
Шлях до підпису pkcs7(1ssl) шістнадцяткового рядка хеш-суми кореня файлової системи.
Потребує crypt_activate_by_signed_key() з cryptsetup і ядра, яке зібрано із
CONFIG_DM_VERITY_VERIFY_ROOTHASH_SIG. Для повторного використання пристрою підписи має
бути або використано усіма монтуваннями пристрою, або не використано жодним.
Необов’язковий.

verity.oncorruption=ignore|restart|panic
Наказати ядру ігнорувати, перезавантажувати систему або панікувати, якщо буде виявлено
пошкодження даних. Типово, дія з введення-виведення даних просто зазнає невдачі.
Потребує ядра Linux 4.1 або новішого та libcrypsetup 2.3.4 або новішої.
Необов’язковий.

Передбачено підтримку з util-linux v2.35.

Наприклад, такі команди:

mksquashfs /etc /tmp/etc.squashfs
dd if=/dev/zero of=/tmp/etc.hash bs=1M count=10
veritysetup format /tmp/etc.squashfs /tmp/etc.hash
openssl smime -sign -in <hash> -nocerts -inkey private.key \
-signer private.crt -noattr -binary -outform der -out /tmp/etc.roothash.p7s
mount -o verity.hashdevice=/tmp/etc.hash,verity.roothash=<hash>,\
verity.roothashsig=/tmp/etc.roothash.p7s /tmp/etc.squashfs /mnt

створять образ squashfs з каталогу /etc, пристрій хешів істинності та змонтують
перевірений образ файлової системи до /mnt. Ядро перевірить, чи кореневий хеш підписано
ключем зі сховища ключів ядра, якщо використано roothashsig.

ПІДТРИМКА ПЕТЛЬОВИХ ПРИСТРОЇВ

       Одним із подальших можливих типів є монтування через петльовий пристрій. Наприклад,
       команда

          mount /tmp/disk.img /mnt -t vfat -o loop=/dev/loop3

       налаштує петльовий пристрій /dev/loop3, який відповідає файлу /tmp/disk.img, а потім
       змонтує цей пристрій до /mnt.

       Якщо петльовий пристрій не вказано явним чином (а задано лише параметр «-o loop»), mount
       спробує знайти невикористаний петльовий пристрій і скористатися ним. Приклад

          mount /tmp/disk.img /mnt -o loop

       Команда mount автоматично створює петльовий пристрій зі звичайного файла, якщо не вказано
       тип файлової системи або файлова система є відомою libblkid. Приклад:

          mount /tmp/disk.img /mnt

          mount -t ext4 /tmp/disk.img /mnt

       Для цього типу монтування передбачено три параметри, а саме, loop, offset і sizelimit, які
       насправді є параметрами losetup(8). (Ці параметри можна використати для доповнення
       специфічних для типу файлової системи параметрів.)

       Починаючи від Linux 2.6.25 підтримується автоматичне знищення петльових пристроїв, тобто,
       будь-який петльовий пристрій, виділений за допомогою mount, буде вивільнено за допомогою
       umount незалежно від /etc/mtab.

       Петльовий пристрій також можна вивільнити вручну, скориставшись losetup -d або umount -d.

       Починаючи від util-linux версії 2.29, mount повторно використовує петльовий пристрій, а не
       ініціалізує новий пристрій, якщо для певного петльового пристрою вже використовується той
       самий резервний файл з таким самим зміщенням і обмеженням розміру. Це необхідно, щоб
       уникнути пошкодження файлової системи.

СТАН ВИХОДУ

       Для mount передбачено такі значення стану виходу (біти станів може бути поєднано логічним
       АБО):

       0
           успіх

       1
           некоректний виклик або права доступу

       2
           помилка системи (не вистачає пам’яті, не вдалося створити відгалуження, не лишилося
           петльових пристроїв)

       4
           внутрішня вада mount

       8
           перервано користувачем

       16
           проблеми із записуванням або блокуванням /etc/mtab

       32
           спроба монтування завершилася невдало

       64
           успіх деяких монтувань

           Команда mount -a повертає 0 (усі успішно), 32 (усі невдало) або 64 (деякі невдало,
           деякі успішно).

ЗОВНІШНІ ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ

       Синтаксис зовнішніх допоміжних засобів монтування такий:

       /sbin/mount.суфікс spec dir [-sfnv] [-N простір-назв] [-o параметри] [-t тип.підтип]

       де суфікс - це тип файлової системи, а параметри -sfnvoN мають таке ж значення, що й
       звичайні параметри монтування. Параметр -t використовується для файлових систем із
       підтримкою підтипів (наприклад, /sbin/mount.fuse -t fuse.sshfs).

       Команда mount не передає параметрів монтування unbindable, runbindable, private, rprivate,
       slave, rslave, shared, rshared, auto, noauto, comment, x-*, loop, offset і sizelimit
       допоміжним засобам mount.<суфікс>. Усі інші параметри використовуються в списку,
       розділеному комами, як аргумент для параметра -o.

СЕРЕДОВИЩЕ

       LIBMOUNT_FORCE_MOUNT2={always|never|auto}
           force to use classic mount(2) system call (requires support for new file descriptors
           based mount API). The default is auto; in this case, libmount tries to be smart and
           use classic mount(2) only for well-known issues. If the new mount API is unavailable,
           libmount can still use traditional mount(2), although LIBMOUNT_FORCE_MOUNT2 is set to
           never.

       LIBMOUNT_FSTAB=<шлях>
           замінює типове розташування файлу fstab (нехтується для suid)

       LIBMOUNT_DEBUG=all
           вмикає показ діагностичних повідомлень libmount

       LIBBLKID_DEBUG=all
           вмикає показ діагностичних повідомлень libblkid

       LOOPDEV_DEBUG=all
           вмикає показ діагностичних повідомлень налаштування петльового пристрою

ФАЙЛИ

       Див. також вище розділ "Файли /etc/fstab, /etc/mtab і /proc/mounts".

       /etc/fstab
           таблиця файлових систем

       /run/mount
           приватний каталог libmount на час виконання

       /etc/mtab
           таблиця змонтованих файлових систем або символьне посилання на /proc/mounts

       /etc/mtab~
           файл блокування (не використовується в системах із символьним посиланням mtab)

       /etc/mtab.tmp
           тимчасовий файл (не використовується в системах із символьним посиланням mtab)

       /etc/filesystems
           список типів файлових систем, якими можна скористатися

ЖУРНАЛ

       Команда mount існувала у AT&T UNIX версії 5.

ВАДИ

       Пошкоджена файлова система може призвести до збою.

       Деякі файлові системи Linux не підтримують -o sync *і -o dirsync* (файлові системи ext2,
       ext3, ext4, fat і vfat підтримують синхронні оновлення (як у BSD), якщо їх змонтовано з
       параметром sync).

       -o remount може бути не в змозі змінити параметри монтування (всі специфічні для ext2fs
       параметри, крім sb, можна змінити за допомогою перемонтування, наприклад, але не можна
       змінити gid або umask для fatfs).

       Можливо, файли /etc/mtab та /proc/mounts не збігаються в системах зі звичайним файлом
       mtab. Перший файл заснований лише на параметрах команди mount, але вміст другого файлу
       також залежить від ядра та інших налаштувань (наприклад, на віддаленому сервері NFS - у
       деяких випадках команда mount може повідомляти ненадійну інформацію про точку монтування
       NFS, а файл /proc/mount зазвичай містить більш надійну інформацію.) Це ще одна причина
       замінити файл mtab символьним посиланням на файл /proc/mounts.

       Перевірка у файлових системах NFS файлів, на які посилаються дескриптори файлів (тобто
       сімейства функцій fcntl і ioctl), може призвести до невідповідних результатів через
       відсутність перевірки узгодженості в ядрі, навіть якщо використовується параметр
       монтування noac.

       Параметр loop із використаними параметрами offset або sizelimit може спричинити помилку за
       використання старих ядер, якщо команда mount не може підтвердити, що розмір блокового
       пристрою налаштовано відповідно до запиту. Цю ситуацію можна обійти за допомогою ручного
       введення команди losetup перед викликом mount для налаштованого петльового пристрою.

АВТОРИ

       Karel Zak <kzak@redhat.com>

ТАКОЖ ПЕРЕГЛЯНЬТЕ

       mount(2), umount(2), filesystems(5), fstab(5), nfs(5), xfs(5), mount_namespaces(7),
       xattr(7), e2label(8), findmnt(8), losetup(8), lsblk(8), mke2fs(8), mountd(8), nfsd(8),
       swapon(8), tune2fs(8), umount(8), xfs_admin(8)

ЯК НАДІСЛАТИ ЗВІТ ПРО ВАДИ

       Для звітування щодо вад скористайтеся системою стеження за вадами -
       https://github.com/util-linux/util-linux/issues.

ДОСТУП ДО ПРОГРАМИ

       Програма mount є частиною пакунка util-linux, який можна отримати з архіву ядра Linux
       <https://www.kernel.org/pub/linux/utils/util-linux/>.